Григорій Сподарик ■ ПОГЛЯДИ ■ №10, 2016-03-06
Ідеї ідеями, але одна з найбільших пристрастей людства – гроші. На стику влади і нацменшин вони також є гарячою точкою у вигляді державної дотації. Їх можна би назвати внеском, який влада сплачує за право приналежності до клубу демократичних держав. Свою вартість вони мають також у випадку нацменшин – це часто основне джерело прибутків, які дозволяють зберігати національну відмінність. Якщо конкретно, то це в середньому 15 мільйонів злотих на всі меншини. При прибутках польського бюджету, які становлять більш-менш 300 млрд. злотих, членство у цьому клубі не обходиться дорого. Однак це не розмір коштів у дотаціях підносить температуру.
Для порядку варто пригадати, що гроші розділяє зараз Міністерство внутрішніх справ і адміністрації (МВСіА). При цьому до уваги беруться такі критерії, як кількість людей, охоплених завданням, ефективність чи досвід даної організації. Грошей не отримують структури, які діють менше як п’ять років. При дотаціях на часописи враховують кількість сторінок, номерів у році та мову, якою вони видаються. Коли відомство ділить державні гроші між меншинною і неменшинною організаціями, привілейованою є перша. Не має значення кількість поданих заяв. Ніби все ясно, але… Міністерство, наприклад, не повідомляє, чому проект не отримав дотації або чому треба обмежити бюджет. Таким чином, нема шансу повчитись на помилках і робити заяви кращими. Звичайно, якщо якась організація попросить, то таку інформацію отримає. Питання в тому, чому це не може бути автоматично? Чому нацменшинна структура мусить ставати прохачем? Представники МВСіА переконують, що незабаром все це зміниться, коли запрацює нова електронна система обслуговування дотацій. Та наскільки вона б не була досконалою, все ж не усуне з порядку денного основну проблему – брак прозорості в дотаційній системі. Справи з минулого показують, наприклад, що міністр, відповідальний за меншини, попри неґативні оцінки експертів та службовців, може підтримати дотацією якесь завдання і не мусить обґрунтовувати своє рішення. Інший видимий приклад – це дотації для часописів. Виявляється, що майже ідентичні за міністерськими критеріями видання можуть отримувати дотації, які відрізняються сумою навіть 100 тис. злотих. Модельними для ситуації є «Наше слово» («НС») та білоруська «Ніва». Від років відомство не пояснювало, звідки береться різниця в дотаціях для двох видань.
Незрозумілу тайну розкрито на лютневому засіданні Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин. Начальник департаменту, відповідального за ці справи, Добєслав Жемєнєвський відзначав, що за прийнятими критеріями дотації на згадувані тижневики повинні бути однаковими, але це не так, бо: «ми як службовці відомства у справах меншин мусимо брати до уваги також тих слабкіших, ті мови, які є в особливо скрутному положенні. Я переконаний, що білоруська мова до таких належить». Службовець переконував, що українська мова є «сильною мовою сильної меншини», яку представники громади широко використовують у щоденному спілкуванні. Невідомо, на чому базується переконання пана начальника, але, здається, не на даних перепису населення 2011 р. Ці дані розміщені на сайті МВСіА. Вони показують, що у домашньому спілкуванні майже в 44-тисячній білоруській громаді рідну мову використовує 20.5 тис. людей. В українській меншині, яка нараховує близько 39 тис. людей, рідною мовою вдома користується 17.8 тис. осіб. Де ця радикальна відмінність, яка мала б ілюструвати слабкість білоруської мови? До цього ж, її носії проживають компактно на Підляшші, мають багато представників у самоврядуванні, сильний ліцей у Більську Підляському і кілька інших, крім «Ніви», білоруськомовних видань, наприклад радіо «Рація». Українці теж мають свої школи та радіопередачі, проте розпорошені по всій Польщі (не по своїй волі). Лише у випадку друкованого видання це означає охоплення широкої території і генерування коштів у вигляді відряджень чи мережі кореспондентів. Д. Жемєнєвський говорить, що додаткових коштів на «НС» не має, а їх скорочення у випадку «Ніви» загрожувало б її існуванню. Це фальшиво поставлена дилема, бо не треба нікому додавати чи відбирати. Треба чітко встановити, що і чому підтримується державними грішми, тим більше, коли про це одноособово вирішує пан міністр. Надію вселяє те, що службовці попросили меншинних лідерів надіслати пропозиції відносно критеріїв при наданні дотацій. Перегляд і оновлення цієї системи можуть створити умови, у яких сильними ставатимуть всі громади та їх мови, МВСіА також, оскільки доведе ефективність у справах, які належать до повноважень відомства.
Як показало останнє засідання Спільної комісії, виклики не обмежуються дотаціями. Меншини хочуть активності влади тоді, коли є нищені пам’ятники, тоді, коли в Інтернет заливає мова ненависті. Прокуратура і поліція сьогодні іґнорують такі випадки, що заохочує їх авторів до більшої активності. На думку меншин, якщо на якійсь демонстрації спалюють ляльку-єврея, повинна бути адекватна реакція правових органів, а також офіційне становище спільної комісії.
У прикордонних реґіонах, наприклад, дуже важливою є історична пам’ять. Існує багато пам’ятників і назв вулиць, присвячених польським жертвам Волинської трагедії, але ні одного, ініційованого владою, пам’ятника, який би увічнював пам’ять постраждалих українців – громадян Польщі. На державному рівні вшановують «проклятих солдатів», але практично не згадують про їх злочини щодо православного населення Підляшшя. Тут солдатські сім’ї отримують фінансові компенсації, а близькі жертв не мають такого права.
Інші вагомі справи для меншин – це освіта і державні мас-медіа. Нова влада планує зміну законів, які реґулюють їх функціонування. Подробиць немає, але задекларовано відкритість на поради і проектування змін «під кутом потреб» нацменшин. Здається, що українцям цю відкритість буде дуже легко перевірити. Уможливлення дітям міґрантів спільного навчання української мови з нацменшинними ровесниками, вирішення справи видавання підручників без перекладання цього тягара на громадські організації, а також не здійснена від 2011 р. перевірка ефективності державного документа «Стратегія української освіти в Польщі» – це найкращі моменти тестування «доброї зміни», яку перед виборами декларувала теперішня влада. А якщо на котромусь з загальнопольських каналів появиться спільний ефір для меншин, про розгляд такої можливості також говорилось на засіданні комісії, то добру зміну, без перебільшення, варто буде назвати визначною. ■
