Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №34, 2015-08-23
Від 1 до 2 серпня в місті Монастириськах на Тернопільщині проходив ХVІ Всеукраїнскій фестіваль «Дзвони Лемківщини». Я, як заступник голови ОЛ, мав честь репрезентувати нашу організацію на тим лемківским святі в Україні. Хоц треба підкреслити, што тих лемківских свят – «ватр» на Україні є веце. До фестівалю «Дзвони Лемківщини», як подавали орґанізаторе, юж што найменше пят «ватр» розпалено, а то іщи не бив конец лемківских «ватр» в Україні. Найближша 29–30 серпня – Фестіваль «Гомін Лемківщини» в селі Зимна Вода в Львівскій области. Не забивайме ціж, што лемків на Луганщині і Донеччині, там, де є війна, позбавлено можливости організації «ватр». Хоц то найменша біда, колі посмотриме, што там люде втратили, в тим деяки і житя. І власне в атмосфері війни на Україні проходив тот фестіваль. Правда, што били голоси чи можна, чи треба, колі гинут люде на сході. Як гіст «ватри» ззовні, думам, же добрі, што фестіваль одбився. Било так дуже елементів до задуми, як і практично, вспертя для тих, хто воює з ворогом на сході (збірки грошей), як і молитви за тих, хто загинув від часу Майдану до внеска.
VІ Всеукраїнскій фестіваль «Дзвони Лемківщини» бив присвячений 70-й річниці депортації лемків і інших українских етнографіних груп, замешкаючих споконвіку на території польской держави до 1945 року. Фестіваль «Дзвони Лемківщини» в минулому році бив відкликаний, як вшитки фестівалі в Україні, з огляду на війну.
Того року фестіваль почався походом його учасників през місто до памятника Тараса Шевченка, котрий є знаком депортації, покладено там квіти. Не можеме забиті, што Т. Шевченко ціж бив позбавлений рідной землі та мови на зісланю. Похід тот, як повідали організаторе, не бив так урочистий і веселий при співі і танцях, як в минулих роках. Вшитко в Україні і в українцях змінила війна. Дальше люде затрималися при фіґурі Покрови Пресвятой Богородиці, де вшанувано память загиблих в АТО та Небесной сотні. Там заз покладено квіти і свічки при лемківскій пісні «Пливе кача», символю Майдану, яка стала даром лемків для Небесной сотні. При церковних дзвонах люде перешли в діл міста. Перед виїздом до «Лемківского села» можна било пообзерати експозиції в Музеї лемківскої культури і побуту в Монастириськах чи в обласним етнографічно-меморіальним музею Володимира Гнатюка в селі Велеснів Монастириського р-ну.
Колі приїхали ми до лемківского села, здивувала нас кількіст страганів, на яких можна било купити лемківскі чи ширше наши елементи традиції: сорочки, ікони, елементи різби чи цераміки, а і всяди видно било вишивку. Я в тот час зрозумів, што в Україні лемківска традиція не вмерає, вона цілий час жива. Медже страганами били ціж презентації книжок о лемківскій тематиці, ремесло, чи традиційна лемківска кухня. Тото «Лемківске село» є збудуване на 30 гектарах. Штоправда, не всяді є забудова, але то і так свідчит, што влада всперає розвиток лемківства в Украіні. Треба ціж зауважити, што організатором той «ватри» є власне влада України, а організації лемківски є виконавцями.
О 13 годині на сцені вказано барз красьні театральну сценку – літературно-музичний пролог, присвячений 70-й річниці депортації українців з Польщі. Потім урочисто відкрито фестіваль і привитано гости, медже якима били патріарх УГКЦ Святослав Шевчук, єпископ бучацкій УГКЦ Дмитрій Григорак, голова Тернопільскої ОДА Степан Барна (лемко) та інші відоми діяче з України, але і Словаччини, і Польщі. По привитаню патріарх Святослав разом зо священиками відправили молитву за померлими, які постраждали внаслідок депортації на Україну в роках 1945–46, але і ціж загиблих на Майдані і в стрефі АТО.
По молитві розпалено ватру, яку названо «Ватром Миру» та піднесено прапор України при державним гимні та прапор товариства «Лемківщина» при пісні «Гори наши…». Медже тима, хто підносив прапори, били воїни, які повернули з фронту, тато загиблого лемка на Майдані чи біженец-лемко з села Переможного на Луганщині.
На головній сцені виступило понад 30 ансамблів з поза Тернопільщини, а вшитких ансамблів било коло 80, в тим наша «Кичера», барз тепло принята през публіку та організаторів. Треба ціж підкреслити барз красний вечірний концерт групи «Козак Систем», який патріотизмом пригорнув до себе цілу публіку. Я довідався, што лідер групи то ціж лемко, а сами ватряне з усміхом повідали: «То наш Ванцьо!» Як подавали організаторе, било на «ватрі» понад 20 тисяч люди. А в самому місті Монастириськах, што третій його мешканец признаєся, што є лемком, але в жоден спосіб то не перешкаджат йому чути ся українцьом.
На «ватрі» била ціж «ватрочка», спортивні змаганя чи конкурси. Мі ся барз подабало, што люде є там родинами з трьох поколінь. Найстарше має в очах залишени дитячи роки на Лемківщині, молодше вимріяну ідеальну Лемківщину на підставі родинних оповідань і наймолодше, котре смотрится на Лемківшину як на країну предків, але іх хижа то юж Україна. Деякі повідают, што в Україні нема правдивих лемків. Нич подібного, там ціж жиє лемківска душа. Хоц може деяки забилі кус говірку своїх предків, але далі мают свідоміст, для того в Україні перетривала кількіст лемків. У нас в Польши може наша лемківска мова є кус ліпша, але як дуже з нас виреклося свого! Думам, же вшитки маме того свідоміст.
Дай Боже, штоб в Україні війна закінчилася і москаль одишов з несвойой землі. Втолди лемки в Україні будут могли спокійно жити і палити свої «ватри», а найважніше, – не будут гинути.
В своїм імені велька подяка за принятя, яку складам на руки пана Олександра Венгриновича – голови товариства «Лемківщина», організатора той «ватри».
Автор фотографій – Славомир Гойсак
Коментарі
Тако лемківської мови не знаю, але є корінною монастирищанкою. Колись в школі нам розказували, що назва міста Монастириська – то є означення, так як Зелена, Червона і т.д. Тож правильно писати не в Монастириськах, а в Монастириській. Так би с ти знали.