(wald) ■ КУЛЬТУРА ■ №32, 2015-08-09
Завжди так буває, що поки дискусія про взаємопроникнення культури, її взаємовплив і непереоціненне джерело багатства точиться на площині узагальнень, всі легко з усім погоджуються. Але як треба перейти до конкретів…
Бо що з того, що всі були або є однодумцями в тому, що велике значення для Сяніччини має факт багатовікового формування її духовної краси представниками багатьох націй, якщо, коли приходить що до чого, без найменшого спротиву і почуття сорому затушовувалась участь у цьому спільному досягненні одних або інших? Забувалось про вклад німецьких і австрійських колоністів у підніманні сільськогосподарської культури та й узагалі економіки, в непам’ять пішли заслуги вірмен і євреїв, які чудово розвивали торгівлю, цілком були іґноровані чехи, котрих австрійська влада висилала в галицькі провінції, щоб там організовували більш сучасні державні структури, вчили шляхтичів пошани до державних і відносно самоврядних структур. А родовиті мешканці цих земель? Яке було і яке є до них відношення? Разом з усією архітектурою, яку залишили після себе?
Церква, що збереглася в Сянічку, добре ілюструє це негарне явище. Це, звичайно, не якесь там чудо народного будівництва, однак і не елемент, який ганить сільський пейзаж! Поставлена (правдоподібно) в рік вибуху Січневого повстання, освячена на честь Різдва Богородиці, від самого початку служила вона вірянам цього невеликого села, але внаслідок ІІ Світової війни стала нічиєю. Може, і чекала б її сумна доля, проте, на щастя, зацікавилися нею латинники, які належали до парафії в Домбрівці. Завдяки їхнім старанням церква перейшла в Перемишльську курію, отримуючи статус костела-філії. Це її і врятувало.
На жаль, нові власники не повністю вшанували доробок попередників, греко-католиків, членів, як-не-як, тієї самої загальної Церкви. Проводячи дуже потрібний ремонт, доконали дуже сумнівного чину, а саме: златинізували брилу святині, позбавляючи її ориґінального закінчення даху і позначаючи каленицю простою голковатою типово костельною стрімкою вежею.
Та всередині святині все ж збереглись елементи, які свідчать про віру колишніх господарів – бічні нефи, не можна виключити, що були перероблені з процесійних двобічних ікон,– але дивлячись ззовні, важко визначити, на перший погляд, чи це була колись церква. Закликати до повторної зміни не варто, бо – хай би так і залишилось! Як приклад непродуманих, неелеґантних дій, немудрих у своїй основі, фальшуючих історичну правду, іншими словами, ілюструючу процедер, свого часу досить розповсюджений: процедер затирання слідів культурно-господарських досягнень земель, що знаходяться на південних і східних окраїнах Польщі, тих самих, про вклад яких у багатство культури часто і охоче говориться з визнанням…
