Голова СФУЛО Софія Федина ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №41, 2012-10-07
Цього року мені випала унікальна можливість уперше поїхати до далекої Канади, яка в мене асоціюється з величезною українською діаспорою, та водночас побувати на Лемківській ватрі – фестивалі, що об’єднує всіх лемків, яких доля занесла так далеко від рідної Лемківщини.
Уже 27 років поспіль, щороку лемки Канади збираються на Лемківську ватру – на оселі «Лемківщина» коло містечка Дургайм. За нашими мірками фестиваль, напевне, невеличкий – він збирає близько тисячі людей. Проте має в собі щось особливе.
І перш ніж писати далі, варто окреслити загальний контекст життя у Канаді. Одразу впадає у вічі – культ роботи: люди тут працюють від ранку до вечора, тому в будень на вулиці, крім туристів, мало кого побачиш. Тут люди працюють і в неділю, коли є потреба, і після Служби Божої теж вертають до праці. Звичайно, є можливості для самореалізації – проте для цього треба попотіти. Українці мають тут пошану – навіть поліцейський у парку в центрі Торонто знав, де пам’ятник Лесі Українці і хто вона така. Наші побратими за океаном гідно відстоюють свій імідж щодня. Водночас тут нікого не здивуєш багатою культурою, нікого не розчулиш трагічною історією. Дуже легко почати плисти за течією, забуваючи, ким ти є, – так буде простіше жити. Канада – країна мультикультурна в найширшому розумінні цього слова. І зберегти своє, рідне, національне, далеко від етнічних земель – це подвиг кожного дня.
Та минулого року лемківському товариству – Об’єднанню лемків Канади виповнилося 50 років! Крім Торонто, осередки організації присутні також у Гамільтоні та Вінзорі. За 150 км від Торонто лемки викупили кілька гектарів землі, створили лемківську оселю, з правдивою лемківською хижею й духом української традиції. Ще при з’їзді з головної траси майоріє вкраїнський стяг, а на брамі вітають з приїздом до рідної Лемківщини.
Оселя «Лемківщина» справді близька за природними даними до лемківських гір, але не це є найважливіше. Мене всі питали: як мені в Канаді? – А в мене не було ні краплі відчуття, що я далеко від рідної землі. Лемкам удалося створити нову Лемківщину – ту, яка живе, існує, розвивається навколо них самих.
У долині стоїть стаціонарна сцена, а посередині співочого поля – ватра, готова своїм огнем запалити душі й серця. Важливим є те, що на Ватру приїхали не тільки лемки, а й найвище керівництво української громади Канади, щоб тим самим відзначити єдність української спільноти за кордоном. Уже традиційно на всіх чекають печені поросята, міс Лемко-Ватра, Лем-Олімпіада.
Після офіційної церемонії відкриття, на якій виступили голова Конґресу українців Канади Павло Грот, голова Об’єднання лемків Канади Адам Стець, голова Світової федерації українських лемківських об’єднань Софія Федина, заступник голови Конґресу українців Канади (відділ Торонто) Тарас Багрій та староста Ватри Йосиф Войтович, ми запалили нашу ватру – як символ єднання, символ пам’яті про Акцію «Вісла», 65-ту річницю якої ми відзначаємо цього року, символ неперервності звичаю, культури й нашого життя. Як кажуть, допоки ватра горітиме, доти ми будемо собою. А далі розпочався врочистий концерт – насправді було дуже приємно співати для людей, які вбирали в себе кожну ноту, кожне слово рідної лемківської співанки. Вони не забули, а головне – хочуть пам’ятати своє.
Ще один момент: якщо зазвичай «Ватра» в нас асоціюється з концертом, то канадська має на меті дещо інше – властиво, спілкування та відпочинок. І мені здається, що це дуже важливо, особливо в динамічному канадському суспільстві, оскільки дає більше шансів зберегти самобутність. Варто відзначити також вік учасників Ватри – насправді, я була вражена, скільки тут було малих дітей, які щебетали лемківськими говірками чи українською літературною мовою; багато молоді, для якої Ватра стала невід’ємною частиною життя.
Оселя «Лемківщина» оживає не тільки один раз на рік – тут проводиться і свято Маланки, Івана Купала, різні зустрічі. І ще хотіла б підкреслити одне – неймовірний рівень довіри і чесності. Ніхто не замикає автомобілі й шатра, ніхто нічого не ховає, бо лемко в лемка чужого не візьме! Кажуть, що кілька років були такі голодранці, що брали чуже, але то не були «свої», бо говорили російською.
Ватру ми не гасили… Бо ватра в серцях горить і далі. Лемки Канади після свого 50-річчя стали ще активнішими, готові не лишень до збереження, але й розвитку свого тут, на далекому континенті, який тепер є для них теж рідним. І бути лемком тут означає бути особливим, не асимілюватися і не втрачати свою ідентичність. Хай то навіть проявляється через номерні знаки «I love Lemkos» – у будь-якому випадку лемківське жиє! ■
С. Федина розпалює ватру. фото Анни Яциняк
