Петро Скрійка ■ ПОДІЇ ■ 2011-03-02
{mosimage}
З приводу смерті професора Юрія Новосільського
Уже дванадцятий рік він повільно йшов до неба, але Бог зупиняв його і неодноразово повертав із цієї дороги – і тільки сам Бог знає, чому так робив. Нарешті Господь дозволив йому відійти в понеділок, 21 лютого 2011 р., о 17:15 год.
У той момент Всевишній прикрив сонце темною вуаллю, а воно висвітлювало чорним світлом на землю. Цілком аналогічно, як і він, Юрій Новосільський, колись покривав черню стіни греко- католицької церкви у французькому Лурді та в каплиці Бориса і Гліба в Кракові у Фонді св. Володимира – щоб і в одній, і в другій святі були більш видні на іконах.
Тепер він сам верхи на коні в’їхав у темряву, і кінь почорнів, але Бог бачив його, вершника, згори, як Своє світло, як Свою земну маленьку ікону подорожнього, з якою він колись блукав по землі, у Львові й Кракові, в Україні і в Польщі – і чекав на нього.
Як же він нагадує святого Юрія на чорному коні зі Львівського національного музею ім. Андрея Шептицького! Я пам’ятаю, як я багато разів задавав собі питання: чому отой кінь чорний?
Це ж єдина відома ікона, на якій св. Юрій сідлає коня саме такої масті. Може, він убив дракона, коли ніч його застала, а може, він хотів бути невидимим і хотів убити його вночі, щоб приховатися о тій порі доби?
* * *
Він був видатним художником та мислителем (філософом), професором Академії мистецтв у Кракові, автором численних статей і трактатів про мистецтво й духовне життя. Він створив свій власний стиль живопису, звертаючись до православної (візантійської) іконографії. Велику роль у його творчості відіграло річне перебування в греко- католицькому монастирі студитів на Львівщині.
З походження він, по батькові, був українцем, лемком з корінням в Одреховій поблизу Сянока. Його батько, греко- католик, був активним діячем церковного та українського середовища Кракова в міжвоєнний період. служив добровольцем в Українській галицькій армії і брав участь у польсько-українській війні.
Він ніколи не хизувався своїм українством, але й ніколи його не заперечував. Свою ідентичність висловлював по-іншому – вирізнявся своїм православ’ям, з яким сильно поріднився після ліквідації Греко-католицької церкви. Пізніше, не перестаючи ідентифікувати себе з Православною церквою, повернувся почасти до греко- католицтва. Він показав це таким чином, що завжди намагався брати участь, пополовині, у двох Службах Божих – православній і греко- католицькій. Починав в одній церкві – а закінчував у другій, що в Польщі було достатньо чітким сиґналом щодо його ідентичності. І це відповідь на часті закиди в його бік від українців Польщі та України. Це прекрасно, що обидві Церкви попрощаються з ним в особі високих ієрархів (стаття писана перед похороном, про який читайте в наступному числі газети – ред.).
* * *
Він жив і працював у Польщі, у Кракові. Чи належав до української культури? – Це питання вже давно турбує багатьох українців. Дозволю відповісти на нього його двома способами: так, належав, проте такою ж мірою, як і до польської чи до будь-якої іншої культури. Жоден митець, навіть найбільший патріот, не хоче належати до однієї нації й однієї країни, він хоче належати всьому світові – і з цієї перспективи проф. Новосільський безперечно хотів належати також до української культури. У Кракові ніхто не заперечує і ніхто не намагається розмити його українського коріння: навпаки, воно виходить дещо на перший план. Йому дуже пощастило, що Бог послав йому таку біографістку, як Кристина Черні, яка найкрасивіше і найчистіше, мелодійно і щиро оспівала його життя. Фізично його спадщина залишилася в Польщі і примножує культурне багатство цієї країни, проте польську культуру він пронизує не тільки фізично, але й духовно з української культури, в якій утвердилась його творчість, завдяки візантійству своїх творів, адже важко помістити ікони в національній або релігійній польській культурі. Існує теж інший, більш значущий, проте менш помітний критерій – його творчість була немовби адресована українській культурі. Через те, що він був українцем, його стали помічати в Україні, і то подвійно:
– по-перше, український живопис повинен також шукати натхнення в церковному живописі. Це неозоре поле духу, інтелекту, творчості та творчої філософії, яку можна використати по-різному, не обов’язково в релігійному сенсі;
– по-друге, він показав на власному прикладі, що велике значення в живописі і загалом у мистецтві має сила інтелекту, а його треба розвинути в собі. Це не тільки знання, тому що воно нагадує вантажний контейнер, або, наприклад, воду у відрі чи картоплю в кошику. Важливе бажання цієї води чи картоплі. А коли буде спрага й голод, буде вода й картопля. Найгірша альтернатива цьому бажанню – це презирство для обох речовин.
Це особливо важливе повідомлення для України, де панує всевладна корупція, замінюючи всі таланти і всі інтелектуальні можливості. Шириться невігластво і презирство до інтелекту, а як наслідок – скрізь поширюється дилетантизм і дуже низький рівень політичного мислення. Тому творчість Юрія Новосільського для України має апостольський характер. Таким чином виконав він свій обов’язок стосовно історичної батьківщини – України.
Львівська академія мистецтв 2008 р. присудила йому звання почесного доктора. Шкода, що так пізно: але Львів уже такий за своєю природою, нікуди не поспішає. До всього дозріває дуже повільно, на все потребує багато часу. Тому Юрієві Новосільському не встигли дати звання почесного громадянина міста. Саме це – наслідок низького рівня політичного мислення. Тому я закликаю всіх у Львові та в Україні – більше цікавитися спадщиною Юрія Новосільського і більше читати книжок про нього.
“Наше слово” №10, 6 березня 2011 року {moscomment}
