Роман Кабачій ■ ПОДІЇ ■ №5, 2013-02-03
Те, що є добре відомим серед українців у Польщі, нерідко в самій Україні треба пояснювати. Традиція Маланчиних балів належить до таких явищ. Не тільки тому, що в СРСР релігійні свята були заборонені, а свята Маланки та Василя входять до різдвяного циклу. Ці бали були популярні лише в галицькій частині міжвоєнної Польщі, вони не мали більшого поширення. Коли відновлено українську незалежність, Маланки в Києві почало проводити видавництво «Критика», засноване Гарвардським інститутом українських студій, проте ця подія більш схилялася до новорічних посиденьок київських інтелектуалістів.
Натомість реалізувати в столиці України забаву, подібну до характерних для всіх українських громад на захід від українського кордону, вдалося лише завдяки наявності в столиці «критичної маси діаспорян», серед них українців з Польщі. Саме останні зважилися на проведення в Києві «закерзонської» Маланки, з одного боку позірно легкої, а відповідальної перед іншими світовими українцями Заходу – з другого. Подружжя Юнків – Анна (з дому Поленик) і Ярослав, які з 2005 р. живуть і працють в Україні – кинуло перед Новим роком клич: зібратися в передмаланковий час в одному з найбільш духовно насичених та просто приємних місць української столиці – Музеї Івана Гончара (останній був самобутнім етнологом, збирачем української старовини, а між тим – свекром Ніни Матвієнко).
Відгукнулися досить різні, а попри те поєднані невидимим зв’язком люди: передусім українці з різних країн, долею закинуті до Києва – найбільше з Польщі, США, Канади та Австралії. Це журналісти, що працюють у кореспондентських пунктах своїх видань, бізнесмени, працівники посольств і представництв. Поляки, для котрих українство у Польщі є чимось природнім, більше того – дружнім явищем, теж завітали на Маланку (серед них – кореспондент Польського радіо в Києві Пйотр Поґожельський з родиною). Так само ті громадяни України, для яких слово «Закерзоння» не є чужим (і з огляду на походження – як-от голова Асоціації дослідження Бойківщини Наталія Кляшторна, і з особистого зацікавлення – як автор цих рядків), не змогли відмовити в задоволенні внутрішнього потягу спільно відзначати свята. Але найбільшим вочевидь здивуванням та феноменом київської зустрічі став десант із Польщі: кільканадцять осіб різного віку – українців і поляків – прилетіло літаком та приїхало потягами з Варшави і Ґданська, щоб підтримати рідну ініціативу в Україні! Надзвичайно!
Завітали й досить знані в діалогу поміж нашими країнами люди – літературознавець Оля Гнатюк, радник посла Польщі в Україні Анна Кузьма, директор Польського інституту в Києві Ярослав Ґодун та його заступниця Анна Лазар, прес-секретар Європейської комісії в Україні Давід Стулик. Разом зібралося 75 осіб. Ця зустріч була нагодою ще й познайомитися особисто тим, хто або знався лише з інтернетних контактів у соціальних мережах або просто потребував такого знайомства. Більшість гостей появилася у вишиванках, що одна з учасниць назвала «найкращою залежністю у світі – вишиванкозалежністю». Господинею забави стала старша донька подружжя Юнків – Маланка.
Телеведуча «5 Каналу» Мирослава Барчук так оцінила згромадження, яке бавилося з вечора до пізньої ночі: «Звісно, варто зустрічатися. Де ще можна зустрітися з українським середовищем, поспівати?». Щодо співів, їх дійсно було багато. По-перше, двічі забаву відвідали щедрівники з вертепом. Спершу – фольклорний гурт «Правиця» зі своїми найменшими вихованцями, а згодом – трохи старші діти з київського «Пласту». Звучали на Маланці як загальновідомі колядки на кшталт «Бог Предвічний», «Небо і земля», «Нова радість стала» (останній куплет про «літа щасливії нашій славній Україні» викликав усезагальний катарсис), так і старі автентичні коляди з українсько-польського пограниччя на Поліссі. І звісно – музичне оформлення не могло обійтися без музики українців із Польщі, саме ця музика створила незабутню ауру дійства. Лемківські пісні прозвучали в записах «Оркестри святого Миколая» з Люблина, Юлії Дошни та Квітки Цісик.
Насамкінець про організацію. Гості мали заплатити невелику суму за вхід, а також допомогти з наїдками та напоями. Крім того, десант з Польщі привіз кілька кілограмів польських м’ясних виробів: щоб відчути себе «не зовсім у Києві». «Місцеві» наліпили напередодні вареників. Про подію було відомо через соціальну мережу «Фейсбук» та інтерв’ю Ані Поленик-Юнко Українській службі Польського радіо. Утім, без самовідданої праці Ярослава та Анни нічого б не вийшло – вони координували організацію, зустрічали десант із Польщі, частково його розмістили у своєму помешканні. Залишок грошей від зібраного – 1000 грн. – передано на ремонт Народного дому в Перемишлі. Віват «закерзонцям» на берегах Дніпра! ■
