Богдан Гук ■ ПОДІЇ ■ №15, 2016-04-10
20-річчя Стипендіального фонду ім. Ярослави Поповської в Перемишлі
Згідно з протоколом з 1 листопада 1996 р. в Народному домі зібралися Юліян Бак, Януш Беднарський, Орест Вергун, Мирослав Сидор, Андрій Чорний та Ярослав Юрчак. Цим перемишлянам А. Чорний представив останнє бажання покійної Ярослави Поповської, а саме: створення стипендіального фонду для українських дітей і молоді. З цією метою вона передала Я. Юрчакові гроші, які мали стати основоположним «непорушним фондом».
На зборах присутні вирішили виконати останнє бажання як же заслуженої для музичної культури Перемишля людини та при допомозі юриста Мирослава Бачика офіційно 16 листопада заснували при Товаристві «Український народний дім» фонд імені Ярослави Поповської.
До складу ради фонду увійшли: голова Я. Беднарський, заступник голови М. Бачик, секретар Андрій Комар і члени Ю. Бак та А. Чорний. Останній у цьому списку виявився першим щодо активності й часу, присвяченого справі. Це була та рідкісна ситуація, коли євангельські принципи служіння людям стають життям. Автор цих рядків, який також входив до складу ради, не зауважив поміж її членами якихось напружених стосунків та непрозорих ситуацій у книговеденні.
Перше оголошення про створення такого фонду «Наше слово» надрукувало в лютому 1997 р. Згодом повідомляли про нього й еміґраційні видання. Це був той час, коли чимало давніх мешканців Перемишля жили в Канаді і США, але завдяки контактам і поставі а. Чорного з часу, коли він організував з’їзд перемишлян, вони були переконані, що допомога дітям не буде мнима, а дійсна. До речі, ці люди самі виростали в довоєнній галицькій самоорганізації. На них тримався їхній «Перемишль – західний бастіон України». Вони давали про себе знати у принципах функціонування «фонду Поповської». Саме так, «фондом Поповської» перемишляни почали називати цю благодійну уста-нову. Як гарно оживала в цьому постать покійної Яро-слави…
Першим жертводавцем став давній перемишлянин Олег Волянський та нова перемишлянка, уже повоєнного роду, Тетяна Чорна. Разом 1997 р. пожертвували для українських дітей у Польщі 46 чоловік, 1998 р. – 18 чол., 1999 р. – 33 чол., 2000 р. – 21 людина. Вже тоді вирізнялися подвижники. На думці в мене Емілія Клисько. Ця жінка протягом 12 років щомісяця передавала на рахунок фонду 100 зл. Фундаторами стали Лідія Коченаш, Марія Матейко, Володимир Лешків, Наталія Іваницька, Михайло Шевчик, Роман Владика.
У перші роки діяльність спиралася здебільшого на пожертви індивідуальних жертводавців, але потім гроші надсилали заокеанські банки, установи, фонди, суспільні організації. Розуміли вагу молоді для майбутнього Перемишля Фонд ім. Бучинського при Українському національному союзі у США, Земляцтво «Перемищина» у США, Українське національне об’єднання в Торонто-захід, Українсько-американський допомоговий комітет у Філадельфії, Фонд «Спадщина» при банку «Певність» у Чикаґо.
Зворотний бік справи надавав сенс подякам, що виходили від фонду для кожного, хто вплачував навіть малий гріш. Учні «шашкевичівки», та не лише вони, кожного року переконувалися у важливості такої допомоги. Завжди були питання: чи не треба їм допомогти в купівлі квитків на дорогу до школи, чи треба доплатити до приватної квартири, у кого скрута з іншої причини, чи всі можуть купити гарячу страву на обід? Усе в погодженні з класними керівниками, які засвідчували, чи учень не лише обмеженими фінансами батьків, але і своєю поставою заслуговує на допомогу. Нагороди за досягнення в науці, художню творчість, досягнення у спорті, екскурсії до Києва, виїзди на музичний фестиваль до Кошаліна, а під час літнього дозвілля – табір на Рідних землях (нехай діти з-під Ольштина чи Щецина знають, де жили їхні діди). А в останні роки відбулися чотири Фестивалі учнівської творчості ім. Я. Поповської. Це далеко не всі справи, які стали можливими завдяки праці виконавців її заповітного бажання. Слід додати хоча б часткове фінансування опіки над Пикулицькою могилою, видання диску з творами о. Михайла Вербицького, допомогу в купівлі карет швидкої допомоги для воїнів України. Кожного року 3–4 засідання ради фонду, звіти й аналіз фінансової ситуації, вивчення потреб, постійна увага до контактів з жертводавцями та щорічні звіти в «НС».
Скромне відзначення ювілею 8 березня ц.р. організовано в ресторані «Слухняно доповідаю». А. Чорний звітував за весь період і подякував за працю всім колишнім і сьогоднішнім членам ради фонду, які були запрошені на врочистість. Закриваючи цей період, він просто сказав: «Це були добрі роки… Нехай щастить фондові на наступне 20-річчя». Цими словами голова одночасно попрощався з працею на дотеперішньому полі.
Від імені Головної управи ОУП у листі на адресу А. Чорного подяку за «довголітню, невтомну активність і роботу Фонду ім. Ярослави Поповської для збереження мови, традиції й культури українців Польщі і перш за все на наших Рідних землях» склали голова Петро Тима та секретар Мирослав Купич. Вони відзначали, що управа фонду 20 років працювала за ефективним принципом: «хотіти – значить могти». Для кількох перемишлян, які могли б продовжити працю фонду, настав час перевірити цей принцип. ■
