Віра Іванова ■ КРИНИЦЯ ■ 2009-03-19
{mosimage}
Новини про справу І. Фрис від початку року не сходили зі шпальт українських видань, а в березні про неї почали згадувати й на російських та білоруських інформаційних сайтах як про “українку, що подала в суд на польських прикордонників”. На Різдво цього року викладачку польської мови та літератури затримали працівники Прикордонної служби за звинуваченням у транзитному перетині кордону без відповідної візи. Прикордонники не лише не змогли до кінця юридично арґументувати причину арешту, а й принижували та насміхалися з представниці молодої української інтеліґенції.
Ірина Фрис програла судовий процес, під час якого розглядали правомірність її затримання, однак це ще не кінець конфлікту. Львів’янка планує довести полякам, що вони безпідставно змусили її провести ніч у похмурій камері прикордонної охорони.
Затримання
У різдвяний вечір Ірина Фрис поверталася з німецького міста Реґенсбурґа додому. Близько п’ятої вечора на трасі Ґьорліц- Зґожелець її затримала польська прикордонна поліція і ствердила, що львів’янка нелеґально перетнула польський кордон. Працівники Прикордонної служби сказали, що з національною німецькою візою D, яку мала викладачка, вона не має права на транзитний проїзд.
– Отримавши стипендію від Реґенс бурзького університету, я звернулася в німецьке посольство у Києві за візою, – згадує І. Фрис. – Там мені пояснили, що за правилами Шенґенського договору я не можу отримати шенґен-візу C, оскільки у мене за останні півроку є три польські візи C, а сумарний термін мого перебування на території Шенґену становить більше 90 днів. Я попередила у німецькому посольстві, що саме закінчую дисертацію і що не зможу весь час бути в Німеччині протягом цих двох місяців, тому мені потрібна віза, яка давала би право на неодноразовий проїзд. На це прохання мені відповіли, що я отримаю національну двомісячну візу D з правом на одноразовий в’їзд, а приїхавши у Реґенсбурґ, повинна одразу звернутися у відділ у справах іноземців (Ausländerbehörde), де мені дадуть візу з правом на багаторазовий в’їзд.
Перебуваючи у Німеччині в листопаді минулого року, Ірина одразу звернулася у відділ у справах іноземців, де їй видали ще одну двомісячну візу D з правом багаторазового в’їзду на той же термін, нічого не поінформувавши щодо будь-яких обмежень.
Третього грудня, знайшовши через інтернет авто, що їхало в Україну, Ірина Фрис повернулася до Львова через Угорщину, де її на кордоні запитали лише, звідки їде. Місцеві прикордонники поставили штамп проїзду без жодних попереджень.
26 грудня молода викладачка знову поїхала до Німеччини. Без проблем вона переїхала через українсько польський кордон у Корчовій, ніхто її ні про що не попереджував і польські прикордонники знову ж таки поставили штамп про в’їзд.
– Розповівши цю історію, я спиталася, чому це лише зараз я “порушую кордон”, якщо мене впустили на українсько польському, – згадує Ірина. – На це мені відповіли, що вони не знають, як я їхала і кому могла заплатити хабар за те, щоб нелеґально проїхати.
Прикордонники також висловили припущення, що українка, мабуть, їздила на заробітки до Німеччини, тому й подорожує нелеґально. Після перемовин між собою працівники ПС сказали, щоб Ірина забрала свої речі з авто – її затримано.
– Приїхавши у відділ прикордонної поліції в Зґожельці, мене завели в кімнату, де було багато прикордонників, і перше, що я почула – це жарти про те, що мене зараз роздягнуть та оглядатимуть, – пригадує Ірина. – Прикордонники, які зайшли в кімнату, почали принижувати мою гідність, сміючись над тим, що вони зараз бачитимуть мене роздягненою і що вони одягнуться у спідниці, вдаючи жінок.
Ірині дали протокол затримання, але дівчина відмовилася його підписувати, бо її звинувачували в нелеґальному перетині польського кордону, але не представили закону, де б містилася стаття, яку вона порушила. Один із працівників ПС сказав, що громадянам країн третього світу не представляють причини затримання. Українка не підписала й заяви затриманої, де зазначалося, що вона не буде скаржитися у районний суд щодо правомірності та леґальності її затримання, не бажає контактуватися з адвокатом та розуміє причину затримання. Прикордонники довго думали, що робити зі штрафом, бо квитанцію І. Фрис теж не підписала, тобто вони не мали права стягнути плату.
Ніч у камері
– Приміщення, в яких ночують затримані, облаштовані згідно зі всіма правовими документами, – пояснила нам прес-секретар Лужицького відділу Прикордонної служби капітан Йоанна Возняк, а також надіслала нам фото камери, де ночувала Ірина Фрис.
Дерев’яні ліжка за ґратами були настільки тверді, що здалися львів’янці бетонними, на них покривала з подушками. Щоб вийти в туалет, треба викликати охоронця, аби той випустив. За словами пані капітан, всі затримані можуть виходити в туалет тоді, коли лише забажають, а порушників польського кордону, які скаржаться на стан здоров’я, оглядає лікар і визначає, чи можуть вони провести ніч у камері. Героїня цієї статті дещо інакше описує камеру та відношення прикордонників до неї:
– Прийшла жінка, яка мене оглянула, – каже І. Фрис. – Потім мене відвели у заґратовану кімнату, де було дуже холодно. Передзвонивши охоронцям, я сказала, що замерзла і болять мене нирки. Прикордонник відповів, що нічого не може зробити, бо батарея опалення вже увімкнена на повну потужність, тож я попросила принести коци мені і ще одній затриманій – тернополянці.
Дівчина попросила вечерю, тоді затриманим принесли лише три скибки білого хліба, невелику порцію масла, сиру, паштету та варення. За словами молодої викладачки, у другої жінки все випадало з рота і вона була у жахливому стані, проте боялася просити про допомогу, бо не знала польської і була дуже залякана. Ірина каже, що камера нагадала їй в’язниці радянських часів – брудна і волога підлога, тверде ліжко. У таких умовах нирки дівчини почали боліти ще сильніше. Коли вона викликала охоронця, який би випустив її в туалет, то двері відчинили аж за 15 хвилин, а о 22 годині чоловіки сказали, що починається тиха година і що до шостої ранку Ірина не зможе вийти в туалет.
– Але тиха година була тільки для нас, тобто, ув’язнених, – каже львів’янка. – У коридорі постійно був галас і сміх, матюки до пів на другу ночі. Вночі також говорили про мою справу і казали між собою, що не впевнені, у чому моя провина. Через постійний шум і холод я спала дуже погано.
Поляки залякували, а німці потиснули руки
Наступного дня після затримання молоду викладачку повідомили, що німецька сторона визнала свою провину, і повели її на допит. Ірина попросила, щоб їй показали закон, який вона порушила. Їй принесли шенґенську конвенцію за 1985 рік і вказали на другий розділ, 18 статтю “Про візи на довготермінове перебування”, у якій зазначалося, що в подібному випадку їхати транзитом не можуть особи зі списку “не бажаних” у країні – злочинці або ті, хто загрожує безпеці держави.
– Я сказала, що ця стаття мене не стосується, – пояснює Ірина. – Прикордонники почали на мене тиснути і я відповіла, що хочу внести скаргу за неприпустиме ставлення під час затримання. Прийшла якась жінка, вона почала кричати, що я злом відплачую за їхнє добро. Погрожувала, що мені доведеться до вечора чекати коменданта, що я затримую їх і що у них сім затриманих, а через мене ще нікого не допитали. Казала, що німці вже не приймуть мене, і в мене будуть серйозні проблеми.
Ірина підписала протокол допиту, у якому підкреслила, що не розуміє причини затримання. Через годину її передали німецькій стороні. На щастя, слова польських прикордонників про нелюдів німців виявилися наклепом.
– Німці поставилися до мене дуже приязно, я змогла вмитися, побачитися з нареченим, – згадує львів’янка. – Нам сказали повертатися у Реґенсбурґ, де мені продовжать візу, і що я можу підшукати собі за цей час літак і повернутися додому. Німецькі прикордонники відвезли нас на авто до вокзалу та потиснули на прощання руки.
Суд навіть не відповів
Майже два місяці готувалася Ірина до судового процесу. Звернулася до українського консульства у Кракові, до коменданта Прикордонної служби та районного прокурора написала скаргу на ставлення прикордонників. Шукала підтримки у знайомих поляків.
За три дні до судового процесу – у п’ятницю ввечері, до українського консульства надійшло повідомлення про те, що суд відмовляє у наданні Ірині Фрис адвоката. Мовляв, не консульство, а сама затримана повинна була подавати прохання про захисника. Таким чином, українці довелося доводити свою правоту самій. Вона написала промову, у якій згадала про рішення Європейського парламенту та Ради від 14 червня 2006 р. і умову між ЄС та Україною від 18 грудня 2007 р., згідно з якими затримання було безпідставним. Але, за словами Ірини, на її промову суд нічого не відповів. Процес тривав 40 хвилин.
– Що це за об’єктивний суд, що не відповідає другій стороні? – дивується львів’янка. – Суд вирішив, що в мене довгострокова національна віза, яка дає право лише на одноразовий транзит.
З приміщення суду Ірина вийшла… з посмішкою. Вона зробила фото з нареченим на пам’ять. Цей процес не лише не зламав її, а й дав більше сил до боротьби за свої права.
– Я не розповідатиму, яким чином буду відстоювати свої права, – каже Ірина. – Не хочу давати “їм” карти в руки. “Вони” ще побачать, що сміється той, хто сміється останнім. Думаю, виграє той, на чийому боці правда.
Нагадаємо, хоча рішення суду, у якому він стверджує, що Ірина Фрис, перетнувши польсько-німецький кордон, порушила закон, не підлягає оскарженню, то питання про приниження Ірини з боку прикордонників все ще розслідується районною прокуратурою.
Громадянка України могла перетнути польський кордон лише один раз, у напрямку Німеччини – пояснили кореспонденту “НС” у консульсько візовому відділі посольства Німеччини у Варшаві. – Ми не можемо оцінити, чи Ірина Фрис порушила право, повертаючись до України через Польщу, бо це не в нашій юрисдикції. Німецька сторона тут не має права висловлюватися, лише польська.
Працівниця посольства лише пояснила, що якби подібний транзит відбувався через Німеччину з Польщі, то німецькі прикордонники також затримали б особу, яка подорожує з національною візою РП, бо для цього необхідний окремий документ. На її думку, людина, яка видала Ірині Фрис візу і сказала, що з нею львів’янка може повертатися додому через Польщу, просто помилилася.
Віза, з якою перетинала кордон Ірина Фрис, не дозволяла їй подорожувати Польщею, – пояснив “Нашому слову” працівник Центру юридичної допомоги ім. Галіни Нець Міхал Лужинський. – Проте на працівників Прикордонної служби можна складати скарги.
Юристи Центру стверджують, що в такій ситуації громадянин України має право:
– надіслати головному комендантові Прикордонної служби скаргу на дії органу;
– написати скаргу на ім’я головного лужицького прокурора;
– повідомити про злочинні дії, які порушують такі статті: 231 (про перевищення повноважень), 216 (зневага), 217 (порушення особистої недоторканості) Карного кодексу.
“Наше слово” №12, 22 березня 2009 року {moscomment}
