(пл) ■ ПОДІЇ ■ №10, 2013-03-10
З ініціативи Дому зустрічей з історією при варшавському фонді-осередку «Karta» утворено мультимедійний проект «Архів словесної історії» (пол. Archiwum Historii Mówionej), у рамках якого останнім часом реалізовують проект «Забуті свідки ХХ століття». Цей інтернет-проект (www.audiohistoria.pl) складається зі звукозаписів, розповіді про різні місцевості Польщі у довоєнний і післявоєнний час крізь спогади найстаршого покоління, яке живе або жило у цих місцевостях. Тут, зокрема, знайдемо спомини свідків Акції «Вісла» – як переселенців, так і людей, які були членами військових відділів, котрі депортували села.
Мультимедійні веб-проекти, які вміщають розповіді, спогади людей про довоєнний час, стають щораз більш популярними. Вони корисні тому, що кожен має до них доступ, однак головне – що такі матеріали можна зібрати, записати, адже щораз менше остається живих свідків, які могли б розказати про тодішні часи. В українській громаді в Польщі збиранням спогадів людей про їхні долі та рідні села, обробкою записаного матеріалу, заміщення його в Інтернеті займається, зокрема, Богдан Гук, автор проекту «Апокриф руський», метою якого є зробити доступними всім зацікавленим (передусім науковим працівникам та студентам) матеріали про українську культуру та історію українців на польсько-українському прикордонні, чи Роман Крик, засновник Фонду «Живі долі» (пол. «Losy zapomniane»), який займається згромаджуванням історичного знання у справі переселень, свідчень людських драм, а також експонатів, які є живими свідками долі переселенців. Завдяки таким зібраним спогадам, звукозаписам та відеозаписам довідуємося про історію сіл на Закерзонні, долі переселенців до і після виселення з рідних земель.
Подібний проект реалізує Дім зустрічей з історією. У проекті «Забуті свідки ХХ століття» зібрано спогади жителів різних реґіонів Польщі та аспекти життя на окремих теренах. Тут можемо знайти й розповіді українців, жителів сіл на Підляшші, які зображують свої місцевості до ІІ Світової війни. Розповідають про відносини з євреями, які жили у селах, про те, що з ними сталося, коли прийшли «німці», розповідають про радянську окупацію у 1939–1941 роки та потім про німецьку (1941–1944 рр.), про конфлікт жителів сіл з Армією крайовою тощо.
– Я була ще мала, але я вже тоді виступала на виставах. І коли прийшли совєти, ми мали виступ у Більську… Мене під час виступу піднесли високо догори, а я з прапором у руках кричала: «армія, Червона армія!». І знаєте що? Я отримала матеріал на суконку та коробку кольорових олівців. Тоді це було насправді щось! Я цього не мала у школі «за поляка». А тут щось таке отримала, – розповідає Марія Одзеєвич з Орлі про свою участь у пропаґандистській виставі у школі під час радянської окупації.
Цікавими виявляються теми, яких стосуються спогади, та спосіб пошуку інформацій. Можна розшукати окремих свідків, але теж вибирати певні теми, завдяки чому отримаємо перелік людей, які про це питання розповідали. Звісно, знайдемо тут дані щодо повсякденного життя людей та сіл, побутових справ, громадських відносин у селі, війну, культуру, релігію, роботу, окремі нації, національні та етнічні меншини, але теж про «Акцію „Вісла”», «Східні креси», «ОУН/УПА», «Українські злочини», «Польсько-українські відносини», «Табір праці у Явожні» тощо.
Дехто може вважати, що збирання таких спогадів не є вартісним, або що матеріали не є об’єктивними: прийнято, що історію треба опрацьовувати, а нерідко – реконструювати її на основі документів та історичних матеріалів. Однак, мабуть, не треба бути героєм якихось великих історичних подій, щоб розказати цікаву історію. Як показують проекти «Руський апокриф», «Живі долі» чи «Забуті свідки ХХ століття», просто вистачило бути свідком тих часів. Це вартісне й тому, що записані спомини очевидців утворюють важливий збір доль покоління, яке тепер відходить. Імовірно, без їхніх спогадів неможливо зрозуміти процеси чи механізми, які відбувалися у ХХ столітті.
