Павло Лоза ■ ПОДІЇ ■ 2011-09-22
Під час переговорів “круглого столу” встановлено, що у перших вільних парламентських виборах у Польщі, опозиція може мати у сеймі 35% місць.
Завдяки існуванню комісії з питань нацменшин при громадському комітеті “Солідарність”, 1989 р. до виборчого списку “Солідарності” потрапив д -р Володимир Мокрий. Українці не становили виразного відсотка виборців у жодному з округів. Були думки про висування з Перемишля чи з Вармії і Мазурів, проте В. Мокрий потрапив до тодішнього Ґожівського воєвідства. Чи 40-літній філолог з Кракова, кандидат, який від початку відкрито заявляв, що є українцем, – в чужому для себе виборчому окрузі міг розраховувати на голоси польських виборців і на перемогу?
{mosimage}
Округ переселенців
Ґожівське – це одне з воєвідств, де жило багато переселенців. Тут опинилися вихідці з Вільнюського краю, з Західної України та українці депортовані під час акції “Вісла”.
– Максимальний суспільний мікс, – каже Богумила Бердиховська, дорадник виборчого комітету “Солідарність”.
В українському середовищі з’являлися голоси, що Мокрого навмисне вислано в цей реґіон, щоб він програв.
У вибочу кампанію кандидата, яка була спрямована на місцевого, тобто польського виборця, включилися усі місцеві виборчі структури комітету “Солідарність”, а вона сама складалася з двох головних пунктів. Перший – стандартний, як у кожного кандидата від “Солідарності”, – це питання не політичних, лише економічних змін. Проте другий, який помітили зразу, стосувався польсько-українських відносин та питань, зв’язаних з меншинами.
Під час численних зустрічей траплялися важкі питання: вони переважно стосувалися подій 40-их рр. на Волині. “Чи ви вірите в можливість польсько-українського примирення, бо певно знаєте, що на заході Польщі з цим ненайкраще, а на сході також не всі це приймуть. Ви в це вірите?” – питав хтось на виборчій зустрічі в Сулішеві. Проте віра – а радше зневіра – була помітна й притаманна перш за все українському середовищі. “Напевно, це не відбудеться: відомо, яке ставлення мають поляки до українців, не варто на це тратити сили”, – говорили тоді українці. Можливо тому від місцевого українського середовища до праці в допомогу виборчому комітетові приєдналася тільки одна людина – Михайло Ковальський.
Aby nasza ziemia rosła…
Було 13 травня, коли у Дембні вперше з’явилася летючка проти В. Мокрого. Її автором було нікому не відоме Об’єднання патріотів західних земель. Пізніше вже в усьому виборчому окрузі розкидали й інші листівки, яких зміст гласив: “Aby nasza ziemia rosła, trzeba nam naszego posła, który tutaj się urodził, obcy nas nie będzie wodził!” Проте найбільш аґресивними листівки зробилися напередодні самих виборів: тоді українство В. Мокрого намагалися ймовірно використати люди з апарату. Зранку 4 червня хтось на території виборчих комісій округу Хощно, в якому балотувався Мокрий, розповсюдив летючки з аґресивним антиукраїнським змістом: “Lepszy każdy skur…, niż upowiec-Ukrainiec” та “Mokry, nie ujdzie ci to na sucho”. Також у місцевих засобах інформації напередодні повідомлялося, про те, що “Мокрий сином упівця”. Мусимо пам’ятати, що це були на половину вільні вибори, урядова сторона мала неймовірні можливості пропаґанди за допомогою радіо, преси, телебачення. “Солідарність” головне могла спиратися на летючках та зустрічах з виборцем.
Під час зустрічей, яких бувало до 10-и на день, траплялися випадки, коли хтось вставав, обурюючись, що можна голосувати на людину з українським походженням. При цьому витягувалися якісь жорстокі історії про польсько-українську боротьбу на Волині 1943 р. На одному з виборчих віч у Заменцині пролунало прохання, щоб кандидат спростував інформацію, що він – українець, бо, здається, він “замолодий як на українця”… Проте були й зустрічі, після яких виборці підходили до Мокрого, потискали йому руку, а навіть говорили, що “не забудуть Мокрого”. Туди приходили люди середнього та старшого віку, нерідко ті, хто пам’ятав події 40-их років. Те, що присутні були з Волині, чи Тернопільщини, виходило відразу на початку зустрічі.
Того самого віровизнання
Серед виборців, які приходили на зустрічі, були й українці. Місцеві жителі українського походження на публіці не демонстрували, хто вони за національністю. А як вони реаґували на кандидата- українця? Кілька разів трапився випадок, що такі люди підійшли після зустрічі до доктора і казали: “Я такого самого, що і ви, віровизнання”.
– Думаю, це було результатом переконаності тих українців, що Мокрий не має шансів на перемогу, – стверджує
Б. Бердиховська.
Були випадки, що хтось уже після зустрічі підходив до доктора і казав відважніше: “я – українець”, “я – українка”, проте такі люди ніколи не говорили цього публічно. Але реакції були й іншими: бувало, що серед українського середовища не вдалося знайти нічлігу для українців волонтерів, які приїхали допомогти у кампанії.
– Загалом неважко було відчути, що українців вибір власного депутата радше не цікавить. І завжди ми чули: “неможливо, щоб це вдалося”, – стверджує дорадник виборчого комітету.
До самого виборчого комітету приєдналися українці з інших міст, зок рема Петро Тима з Ґданська, Андрій Вархіл з Кракова чи Іреней Яцишин, студент з Торуня, родом з Ілави. Крім цього, приїздив також Роман Гавран з Лігниці, який співав пісні та грав на гітарі, чи Петро Павлище, котрий привіз групу молоді з Ґданська, серед якої були між іншими Галина Цеховська, Іван Романчук та Богдан Мазурек. Приїжджали також люди зі Щецина.
Перемога
У понеділок, 5 червня біля 6:00 години ранку, з 90% виборчих комісій округу до комітету надійшла інформація. Стало відомо, що В. Мокрий переміг! Після проголошення результату, Володимир Мокрий вирішив сісти на машину, що б ще раз зустрітися зі своїми виборцями. Тим разом зустрічався вже як депутат.
Коли йдеться про українців, Б. Бердиховська вважає, що саме після перемоги був момент найбільшої еволюції, переміни українського середовища.
– Спочатку ставлення українців до доктора було причиною зневіри: він, здавалося, не може перемогти. Коли вже стало відомо, що він пройшов, я сама зустрічала багато українців по всій Польщі, які тішилися, вітали його з перемогою, хоч раніше майже не втручалися в справу, – пригадує дорадник у виборчого комітету.
Кандидат не приховував власного походження: інформація про його національність була представлена в усіх виборчих матеріалах.
– У кожному випадку, українці отримали урок про рівні права для всіх громадян Польщі. Виявилося, що можна бути одночасно й учасником державної політики, й українцем, – підсумовує Б. Бердиховська.
“Наше слово” №39, 25 вересня 2011 року {moscomment}
