Анна Вінницька ■ ГРОМАДА ■ №11, 2013-03-17
«Питаєте, чого мені жаль? Усього! Жаль мені мого брата, котрого вбили в Ряшеві за те, що він був у партизанці», – крізь сльози мовить Ольга Масляк, яка народилася в селі Германовичах біля Перемишля, а тепер проживає в Білому Борі. «Жаль мені бабці, яка там померла… Але й жаль таких дрібниць, як хоча б місця, де ходила я купатися в невеликій річці, яка протікала через наше село. Жаль і співу в читальні, усього жаль…», – зі зворушенням зізнається О. Масляк, дивлячись на зібрані експонати в Кімнаті переселених, яку 2 березня відкрито в Білому Борі.
– Це райбачка (пральник), побіч масничка, ліхтар, форма для виготовлення чобіт, корито, в якому виробляли тісто, – перераховує Анна Йойкан, яка родом з Довжиці Ліського повіту, нинішня мешканка Білого Бору.
– Коли нас переселяли, я мала вже 14 років і все пам’ятаю, – поринає в минуле А. Йойкан. Таким пральником прала я разом з мамою білизну на річці, в такому кориті мама місила тісто, а в масничці робила я масло… Натомість подібним ліхтарем світили ми, коли йшли до обори доїти корову… Наново вертаються спогади. Жаль мені всього: гір, рідного села, покинутої хати, але жаль також оцієї райбачки та маснички… – з болем говорить А. Йойкан.
Жаль і мені… – того, що могла пережити, а не пережила, того, що могла побачити, а не побачила… Хоч я вже народилася на західних землях, то до 1947 р. саме це становило сенс життя українців у Польщі, також моєї родини…
Отож, відкриваючи Кімнату переселенців, організатори насамперед хотіли віддати пам’ять тим українцям, яких сюди переселено в рамках Акції «Вісла». Персонально ідея належить Ірині Дрозд – голові Українського вчительського товариства, – однак реалізація задуму не була б можлива без підтримки місцевого гуртка ОУП, влади міста і великої праці й зацікавленості багатьох осіб.
Сьогоднішня Кімната пам’яті – це лише перший етап творення Кімнати переселених, але вже можна побачити переселенські карти, карти надання, присвячені Акції «Вісла» публікації, видані в Польщі, спогади свідків історії, записані учнями І Загальноосвітнього ліцею в Білому Борі, публікації стосовно місцевостей походження переселенців. Крім того, можна побачити святковий одяг з Торок і Поздяча – сіл біля Перемишля, зокрема ґорсети, спідниці, фартушки, хустки й кабати. До цього – знаряддя щоденного вжитку: ткацький верстат, орчик, масничку, коромисло, пральну дошку, столярський прилад і багато, багато іншого.
– Про відкриття Кімнати переселенців я думала давно. Коли відчиняла шафу, у якій висіли торські строї (звідти моя родина), кожного разу я мріяла про те, щоб їх могли побачити всі, хто лиш бажає цього, – каже І. Дрозд. У школі ми віддавна призбирували експонати – родинні пам’ятки привозили колишні ліцеїсти. Таким чином створено Кімнату переселенців, яка поки що міститься в одному з класних залів, але згодом буде перенесена до іншого приміщення. Буває, що тих, хто передав нинішні експонати, вже нема з нами в земному житті, тому ми повинні про них пам’ятати, а пам’ять стає живою через оці знаряддя й документи.
Відкриваючи Кімнату переселенців, бурґомістр Білого Бору Павел Міколаєвський зазначив, що це – черговий крок на дорозі побудови громадянського суспільства, оскільки народ без історичної пам’яті перестає бути народом. Тому особливо важлива це подія, бо ж показуємо, що в рамках одного суспільства живуть громадяни різних національностей, які можуть себе збагачувати, а водночас виходити з інших перспектив. А з історією також потрібно розраховуватися – підкреслив П. Міколаєвський. Нині Помор’я – це батьківщина різних народів, яких туди переселено або поселено.
Організатори Кімнати переселенців надіються, що експонатів буде щораз більше, тому закликають тих, у кого є ще речі, привезені з рідних земель, – передавати їх до Білого Бору для того, щоб ожили вони наново.
– Маємо надію, що ця кімната буде місцем схрещення історії з сучасністю, місцем для рефлексії на зламі двох культур, яким прийшло існувати поряд, – підсумовує І. Дрозд.
Кімнату можна побачити в приміщеннях Початкової школи № 2 щоденно, від 800 до 1500, а якщо буде така потреба – то й пообідньою порою. ■
