З Києва для «Нашого слова» Аня Поленик-Юнко ■ РЕПОРТАЖ ■ №1, 2013-01-06
З Новим роком і Різдвом Христовим! Або й тільки «З Новим роком!». Такі побажання в Україні звучать на зимові свята або, як каже більшість киян, – «новорічні празники»
Новий рік – це в Києві чи не найважливіше свято. Саме до нього приурочують більшість заходів на державному й міському рівні. Першою найбільш масштабною подією в зимовому Києві є засвічення новорічної ялинки, що зазвичай відбувається на свято Миколая – 19 грудня. Головну ялинку держави на майдані Незалежності засвічує традиційно сам президент України. Щороку встановлення цієї «споруди» викликає багато дискусій. Кияни рахують: у скільки цього року обійдеться головна ялинка, обговорюють її вигляд словесно й за допомогою графічних комп’ютерних програм. Минулорічну, у формі конуса, представляли як «піраміду з ковроліну» (килимового покриття, wykładziny – ред.), «конус із морозивом», «ескімоську юрту», «газетний конус з сємками (насінням соняшнику)», «дорожній біло-червоний конус». Або й поготів – у стилі шапки «Ку-клукс-клану». після численних нарікань, які викликала новорічна ялинка 2011 р., київська влада вирішила встановити конструкцію, що за формою вже нагадує дерево. За своїми параметрами висота новорічної ялинки – майже 35 метрів! Ориґінальна й верхівка ялинки – це піксельна «маківка» з ефектом 3D.
Кожен з десяти районів столиці ставляє свою головну районну ялинку. Вогні на них засвічують голови районних адміністрацій, також 19 грудня. Усі райони Києва організовують новорічно-різдвяні заходи, вистави, конкурси, цикли програм для школярів, відкривають «вітальні Діда Мороза». У центральній частині столиці Хрещатиком 19 грудня іде парад Миколаїв, відбуваються святкові концерти дитячих і дорослих фольклорних ансамблів. Дійства закінчуються під спалахи святкового феєрверку.
Приблизно за тиждень до свята Миколая на міських базарах можна купити різноманітні ялинкові дерева. Штучні й справжні ялинки, ялиці або сосни можуть коштувати навіть 1,5 тисячі гривень (приблизно 600 злотих – ред.). Популярними є маленькі «деревця», зібрані з гілок. Їх продають за 40–50 гривень (16–20 зл. – ред.), запевняючи, що це – карпатські смереки.
У багатьох київських домівках на святкових деревцях можна знайти старі прикраси з радянських часів, які тепер дуже модні. За прикрасу у формі радянської зірки в антикварній крамниці Києва просять навіть 300 доларів, а за білого Діда Мороза з пап’є-маше (рapier-mâché, з фр. – ред.) – не менше як 100 доларів. Популярні і ялинкові прикраси ручної роботи. В Україні є декілька фабрик, де вручну, як і 100 років тому, виробляють всілякі крихітні кульки, постаті з казок чи героїв мультфільмів. От тільки, на жаль, вони здебільшого не в українському стилі. Переважають радянські ведмеді, сині «Дєди Морози» зі «Снєґурочками», різноманітні Маші, російські «бабушки з дєдушками»…
Для шанувальників народної творчості на свята свої приміщення відкриває Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара», який міститься побіч стародавньої Києво-Печерської лаври. Уже 5 років там з нагоди свята Миколая улаштовують ярмарок народного мистецтва, в якому беруть участь майстри народної творчості з різних областей України. На ярмарку можна придбати унікальні рукодільні подарунки й сувеніри, іграшки для дітей з природних (екологічних) матеріалів. Тут – багато традиційного глиняного посуду, який вживається в Україні на різдвяному столі. Кутю, вареники чи голубці завжди подають у глиняній мисці або тарілці, оздобленій вручну.
Цікаво, що в Україні надзвичайно популярний китайський гороскоп, а тому українці кожного року покладають свої надії на чергових тварин, вигаданих тисячоліття тому в Піднебесній. За східним (китайським) календарем 2013 рік – це рік Чорної водяної змії. Національний банк України віддавна карбує спеціальні срібні 5-гривневі монети «Східний календар». Цього року на їхньому аверсі – тризуб, а на реверсі – «око змії», тобто кришталик цирконію діаметром 1,25 мм.
А от усі подарункові крамнички пропонують вироби у формі змії. Вони і є головним подарунком на Новий рік. Радянська традиція, яка мала замінити в народі Різдво Христове й Святого Миколая, надалі закорінена в сучасній Україні. У майже кожного киянина подарунки під ялинкою «з’являються» саме в новорічну ніч. Якщо в сім’ї є діти, подарунки може принести Дід Мороз разом зі Снігурочкою. Аґентства, студенти чи просто люди, які бачать можливість заробітку, свої новорічні послуги пропонують чи не на кожному стовпі в місті на розклеєних листівках. Таке своєрідне українське мирне поєднання світської (радянської) і релігійної традиції можна підсумувати популярним жартом: «Чим відрізняється Святий Миколай від Діда Мороза? – Дід Мороз виходить п’яний з лісу й тягне за собою Снігурочку, а Святий Миколай злітає з неба на санчатах у товаристві оленів», – кепкують кияни.
Новий рік у Києві можна зустріти в ресторанах, які пропонують карнавальну забаву за 800 грн. від особи (350 зл.), випити келих шампанського на майдані Незалежності під звуки святкового концерту або привітати друзів біля своєї районної ялинки. Однак більшість киян сідає до святкових столів у себе вдома. Це і є найбільше родинне свято під час зимових гулянь. 1 січня – це єдиний день у році, коли Київ спить до пізнього пополудня. Не працюють крамниці, закриті базари, автомобілі повільно сунуть засніженими дорогами. На вулицях можна зустріти хіба що власників собак зі своїми улюбленцями, яких слід вигуляти. Місто завмирає.
Різдво Христове вважають суто релігійним святом. Навіть у розпорядженні прем’єр-міністра України, який щороку встановлює вихідні та святкові дні, у календарі на поточний рік свято – це лише 7 січня, Різдво Христове. До святкової вечері 6 січня сідають здебільшого вихідці з Західної України, кияни, які захоплюються фольклором, або ті, що традиції винесли зі своїх сільських родин.
– Мені на Різдвяні свята вдається бути дещо ближчим до традиції, – каже уродженець Херсонщини Роман, – оскільки я мав нагоду навчитися багатьох традиційних колядок, які ми співаємо переважно чоловічим складом; ходимо до друзів та родичів і колядуємо. Коли я працював у журналі, щоразу ми колядували чи щедрували (у залежності від часу) в редакції. Зі страв обов’язково маю і роблю кутю з дертої пшениці з узваром, медом, маком та горіхами, як робила моя мама. Посту не дотримуюся, тож так само не дотримуюся пісних страв на Святвечір.
Пані Людмила – із Західної України, її до Києва у 70-ті роки привела праця в ядерній промисловості. Вона з вогниками в очах розказує про Святвечір, який щороку готує для своїх друзів:
– Маємо багато страв з рибою, кутю, вареники й салат вінеґрет. М’ясна нарізка з копченого м’яса – це основа святкового столу, оскільки щодня не можемо цього купувати, через високі ціни, – зізнається вона.
Микола, корінний киянин, по батькові – поляк, по одному дідові – росіянин, відверто каже, що в його родині ніколи не святкували Різдва:
– Не знаю, чи так було тому, що батьки боялися проявляти які-небудь релігійні традиції, чи вони просто не вірили в Бога. Святвечора в нас ніколи не було. Коли я одружився, похрестив своїх дітей в [Українській] автокефальній [православній] церкві, а Святу Вечерю готує тепер моя теща. Ось і 6 січня сідаємо до святкового столу. Страви різні, також м’ясні. Подарунки, звичайно ж, вручені вже на Новий рік.
Наше Різдво у Києві – це спроба перенести родинні закерзонські традиції на український столичний ґрунт. Готуємо 12 пісних страв. Ще два роки тому я привозила готову маково-родзинкову начинку до куті з Польщі, а тепер можна її купити чи не в кожній київській крамниці. Новинкою є вже продерта й відварена пшениця, яку бабусі продають «на стакани» (склянки – ред.) на кожному київському ринку. Сіно, яке традиційно кладуть під обрус, купуємо в зоологічних крамницях. З узваром – крім цін сухофруктів, що перед Різдвом сягають 100 грн. (40 зл.) за кілограм при звичайних 30 грн., – теж немає проблеми. Дідухи – сакральні символи Різдва – купуємо в бабусь, які до товару додають ще й ворожіння на наступний рік. Згідно зі звичаєм багатонаціональних сіл, у яких жили наші батьки на Закерзонні, на Святвечір запрошуємо всіх друзів, які вже відсвяткували латинське Різдво, і тих, у кого родина далеко. Українці з Польщі, з України, поляки, німці, французи, австралійці та багато інших – усі діляться просфорою й часником, бажають взаємно здоров’я й добробуту. І що цікаве: ніхто не забуває про Україну, на адресу якої лунають побажання успіхів і вступу в Європейський Союз. 7 січня їдемо на Зимову різдвяну «Країну мрій», яка проходить у козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Це – надзвичайне місце в Києві, де можна і поспівати колядки, і подивитися вертепи чи послухати концертів українських гуртів.
Україна завершує зимові свята Водохрещем. Кожний район має свою центральну ополонку, вирубану в Дніпрі або в місцевому озерці чи ставочку. Священики освячують воду, а віряни разом з представниками районної влади, занурюючись у крижаних водах, змивають свої гріхи під спалахи фотоапаратів. Освячену воду можна набрати з великих бачків, що їх чимало парафій виставляє на вулиці перед храмом. Прагнення освятити все – досить велике, бо часто деякі люди беруть свячену воду в п’ятилітрові пластмасові пляшки (в яких у крамницях продається мінеральна вода).
Кожного року я з чоловіком Ярком мрію, що зануримося разом з ними у воді Дніпра: але якось нам все ще не вистачає відваги. Зате наша донька Маланка розповідає, що знову обидві Даші з її класу не приходять до школи – бо, як і щороку, разом з усією родиною занурилися в січневому Дніпрі, відтак три дні не ходять навчатися, щоб не захворіти.
Христос народився! ■
