Анна Кырпан ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №23 2016-06-05
Вшытко ґеніальне – просте
Даколи дахто зробит барз просту річ – і тогды вшыткы чудуют ся, як до такого простого нихто доднес ся не додумав. Подібно єст з книжком, яку уклала Ярослава Ґалик «Книга пам’яті Лемківщини 1944 – 1946». Пані Ярослава пішла до Львівского обласного архіву, де сут документы о выселіню з Польщи і просто выписувала інформацию з каждого «евакуацийного листа» о каждій лемківскій родині, переселеній в Радянску Украіну. В такый простый спосіб Я. Ґалик уклала спискы людей, выселеных з каждого села, повіту, но і вкінце з цілой Лемковины.
Направду, можеме лем ся чудувати, чом така проста гадка не пришла скорше до головы дакому з істориків, діячів, а потрафила тото проста лемкыня. Але она зробила тото. І гнеска юж маме тоту книжку-документ,– мам на увазі першый і другый том, – і можеме з ней користати.
Авторка колиси звернула увагу на тото, же кількіст выселеных людей ріжны авторы подают в літературі барз одмінно, ріжныця медже тыма версиямы чысла выселеных єст величезна. Пані Ярослава подумала сой, же сут архівны документы, з якых можеме ся довідати точне чысло, і яла ся той роботы.
Друга причына, яка побудила авторку зачати укладати такый реєстр, то гвидіти самой і представити іншым масштаб выселіня. А масштаб – величезный!
Наприклад, в першім томі, де представлены повіты Новый Торг, Новый Санч, Коросно і Ясло, списаны поіменно сорок тысяч выселеных. Вартало бы зауважыти, же проти загальной добровільности переселіня непрямо свідчыт такый факт. Переважні мешканців єдного села приділяли, як вписано в документах, в єдну област, наприклад, Полтавску ци Миколаівску, хоц можеме допустити, же не вшыткы мешканці, повіме, села Камяна, мріяли власні о Полтаві. Очевидні, воля окремого чловека, воля окремой родины ци навет сельской громады орґанізаторы выселіня не брали під увагу. Не было можливостей свобідні выберати сой нове місце для жытя. Тота добровільніст – то было велике циґаньство. Навет сама назва документа, де вписували вшыткых членів родины, же ся звав «евакуацийный лист», тыж была циґаньством. Бо не тымчасово евакуювали, а вывозили людий такой навсе і без права ся вернути.
Як глядати, што глядати
Фактычні ціла книжка – то єст єден довгый список. Каждый охочый ту може найти своє село, і список вшыткых осіб, вывезеных з него в Радянску Украіну. Сут ту заміщены і родины, і окремы особы. Кєд з евакуацийного листа выписана інформация про родину, то подано не лем рік народжыня каждой особы, но і хто до кого якый мав стосунок, як-то: ґазда, його жена, сын, дівка, брат, слуга. А пак вказано област, кадыль мали бы скерувати выселеных.
Такый список придаст ся вшыткым, хто глядат свойой родины, хто хоче укласти своє генеалоґічне дерево, хто глядат інформациі о своім селі, хто хоче справдити, наприклад, рік народжыня когоси з лемківскых діячів.
Але така книжка придаст ся не лем ім. Реєстр выселеных лемків – то єст материал, на якім можна і дисертациі обороняти, материал, з якого могли бы корыстати і студенты, і науковці. Ту можна досліджувати хоц-што: якы призвыска выступают частійше в якой части Лемковины, ківко дітей было в пересічній лемківскій родині, якы імена давали дітям в кінци 19 столітя і якы – в трідцетых роках двадцатого. Цікавы результаты бы дали порівняня того реєстру зо списками выселеных в ході Акциі «Вісла», бо тогды юж бы мали сме цілу панораму выселіня лемків на схід і на захід. Історикы, певне, з цікавістю порівнювали бы список з той книжкы з іншыма реєстрами, як-то йосифінска і францисканска метрикы, церківны метрикы. В каждім припадку мусиме ствердити, же книжка, першый том якой вышов во Львові влони, а другый недавно (друкарня «Тріада плюс»), єст направду цінна, а ініциатива Я. Ґалик – барз важна. До кінця 2016 рока мав бы выйти і третий том. В другім найдеме спискы лемків, выселеных з повітів Горлиці і Сянік, в третім – Лісько, Березів і даякы села повітів Ряшів і Добромиль, правда, о остатнім не маме іщы повной інформациі, бо він лем ся рыхтує до друку. В каждім припадку, юж тепер можеме повісти, же в трьох томах будеме мати цілый список людей, выселеных в Радянскый Союз з Лемковины.
Де документ неточный
Вартало бы звернути увагу, же «Книга пам’яті Лемківщини 1944 – 1946» єст, як повіджено во вступі, лем реєстром, укладеным на основі інформациі з «евакуацийных листів». Зато не єст то ани повный, ани ідеальні правильный список. Єст ту дос омылок, і на то єст своя причына. Часто радянскы чыновникы, што выписували переселенцям «евакуацийный листок», неправильні записували і лемківскы імена, і призвыска. І тоты блуды перешли в трете, четверте, пяте поколіня… А нераз писали так невыразні, же тяжко прочытати. Тыж в реєстрі сут списаны не вшыткы люде. Часто ся трафляло, же дахто вертав з Красной арміі ци з примусовой роботы в Німечыні до свого села тогды, коли людей юж выселено, і пак сам іхав і глядав свойой родины, де она была вывезена, то може і не трафив до загального списку.
Розуміє ся, до книжкы не гвошли спискы лемків, якы выіхали в Радянску Украіну добровільні іщы в 1939–1940 роках. (Велика част тотых переселенців вернула домів в 1941 році. І они пак аґі-тували людей не іхати в сталіньскый рай). Не гвошли до книжкы і призвыска осіб, якы з ріжных причын (політычных, ідеологічных, приватных) выіхали поєдинчо ци невеликыма групами, але не реєстрували ся тогды яко переселенці. Зато можеме повісти, же при кінци сороковых років в Радянскій Украіні замешкало кус бівше лемків, як записано в книзі.
Жебы быти точным до кінця, треба зауважыти, же част переселенців зо списку, якый подає авторка, якымси чудом вернула до Польщы. Переважні они удавали поляків, што виіжджают з Радянского Союза до Польщи. Такых не было дуже, але они были.
Лем публікувати джерела…
Мам переконаня, же в той прикрой ситуациі, в якой лемкы сут гнеска, – поділены політычні, ідеолоґічні і конфесийні, – барз важны й актуальны сут власні такы книжкы-документы. Преці документ свідчыт сам за себе, ту не треба выдумувати дашто, жебы пасувало якнайліпше до якысой концепциі. Повіла бы-м, же може Я. Ґалик і не вартало бы подавати вступны слова аж трьох осіб, ани аж так довгой вступной статі (выстарчыло бы короткого выясніня, як глядати потрібной інформациі). Бо єст сам список выселеных – і того дос, то єст і документ, і доказ, ту юж вшытко повіджено. Найвысшый час юж лемкам опублікувати і інчы архівны документы, якы ся тычат істориі ХХ столітя. І тогды, коли будут опублікованы вшыткы документы – ци на папері, ци в Інтернеті – скінчат ся довгы й остры дискусиі, не буде юж причыны полемізувати, бо дознаме ся правду. Гварю тото яко чловек, што тыж мав діло з архівныма документами.
Вкінце повім, же для ня «Книга пам’яті Лемківщини 1944 – 1946» стала ся несподіванком. Бо до того Я. Ґалик, лемкыня з гуцульского містечка Яремче в Івано-Франківской области, была знана яко авторка трьох книжок. Перша – документальна: «Лемківщина – край наших предків» оповідат о лемківскім коріню і о родині авторкы. Друга – есеі про украінскых заробітчан во Франциі, а трета – то новелі зо сучасного жытя. В такый спосіб она од документалістикы через публіцистыку поволи пришла до красного писменства. І ту – кус несподіваный зиґзаґ: нараз, заміст іти далей тым путьом, яла ся довгой і нудной роботы в архіві. Очевидні, для авторкы на тотім етапі пріоритетом была не власна творчіст, не желаня выразити своі мисли, фантазиі ци погляды, а добра справа для вшыткых лемків. Бо преці посвятила укладаню унікальной книжкы бівше як два рокы.
Авторка посвятила тотій роботі тото, што мала – свій час, але не мала такых фінансовых можливостей, жебы оплатити друк цілого тиражу. Як то часто єст з такыма ентузиастами, подумала сой, же найважнійше єст виконати саму роботу, а тогды можна зо всім готовим юж глядати охочых тото підтримати. Я. Ґалик мала переконаня, што книжка єст такым важным документом, же потреба єй выданя для лемківскых патріотів очевидна, она не потрібує доказів.
Но і як? Дознала-м ся, же наразі Всеукраінске товариство «Лемківщина» замовило лем невелику част барз скромного тиражу, кус бівше – інчы орґанізациі, якы входят в СФУЛО. Скінчыло ся наразі тым, же друкує ся не заплануваный тираж, а лем точно тівко книжок, ківко замовили охочы єй купити. Є, песиміст повіст, же прыкро, же лем тівко, а оптиміст прорече, же добрі, же аж тівко. А чловек, што зна тотій книжці ціну, тот повіст, же то ганьба. Бо нас, лемків, стати і на бівше, кєд ходит о лемківску історию. А вы што думате? ■
