Степан Мігус ■ ПОДІЇ ■ №51, 2013-12-22
Всепольські дні українського театру в Ольштині
Після майже п’ятирічної перерви, спричиненої довготривалим ремонтом ольштинського Театру ім. С. Ярача, вже вдев’яте організовано Всепольські дні українського театру. Останнього листопадового та першого грудневого дня глядачі побачили три вистави Івано-франківського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка. На великій сцені ольштинського театру були представлені одразу два спектаклі, які принесли розголос і визнання публіки й театральних критиків як в Україні, так і поза її межами.
Ідеться про вистави «Солодка Даруся» і «Нація» на основі однойменних творів лауреатки Національної премії України ім. Тараса Шевченка, визнаної у світі сучасної письменниці Марії Матіос. Обидва спектаклі поставив заслужений артист України Ростислав Держипільський, який очолює івано-франківський театр. Він є режисером і третього – спектаклю «Натусь» за однойменним твором Володимира Винниченка, представленого на меншій сцені «Марґінес» ольштинського театру.
«Найкращі солодощі можуть перетворитися на гірку отруту, наймиліша людина – на ворога, любов – на прокляття. А німота буває сильнішою від найгучніших слів. Односельці вважають німу Дарусю божевільною та подейкують, що їй не можна… солодощів. Приголомшливе одкровення в принизливій пісенній оздобі, при тріпотливому, мов серце, світлі каганця», – писали про «Солодку Дарусю» театральні критики. Спектакль представлений у ретроспективі. Події починаються з кінця, а закінчуються початком, розкриваючи причину німоти головної героїні та її потяг до солодощів. Ця вистава стала подією в театральному житті України і примусила заговорити про івано-франківський театр. Найкраща, за словами автора М. Матіос, постановка її культового твору розповідає про трагічні 40-ві роки минулого сторіччя, коли Буковину й Гуцульщину зайняли більшовицькі «визволителі». Прем’єра «Солодкої Дарусі» відбулася 16 листопада 2008 р., як дипломна робота випускників інституту мистецтв Прикарпатського національного університету. Спектакль номіновано на здобуття Національної премії ім. Тараса Шевченка.
«Нація» – драма на основі реальних подій 40-х років ХХ ст. на скривавленій Гуцульщині, своєрідний спіритичний сеанс, як зауважили критики. Молитва-реквієм у містичному коловороті сценічного простору крізь час, роз’ятрить і відкриє незагоєні рани минулого, подарує сповідь та прощення своїм і чужим, невинним і винним мученикам історії. Бо тільки з любові та в муках народжується нове чисте життя. Народжується нація. Невимовним символом цього народження стає фінальна сцена, коли труна, яка служить усьому селу, перевтілюється в колиску. Особливу роль тут відіграє мотанка – стародавня лялька-оберіг, яка у віруваннях українців є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще нема.
У «Солодкій Дарусі» парадоксальним є те, що п’єса закінчується… початком. Тобто герої одержують шанс на нове життя, маючи вже закодований досвід, який повинен вберегти від повторення трагічних помилок. Як сказав один з учасників спектаклю, не треба купуватися на чужі солодощі, а краще мати свої, навіть якщо вони скромніші…
Ніде правди діти: недосвідченим прихильникам театрального мистецтва розуміння обох вистав давалося нелегко. Пластика, символіка, музика, суворі декорації створювали непересічне видовище, повне символів, зрозумілих, можливо, тільки людям з українським національним кодом. Здавалося, більша частина глядачів сприймала ці драми серцем і душею, розуміючи глибинний смисл представлених у художніх образах подій. Обидва спектаклі зібрали вщент заповнені зали театру, а публіка і в суботу за «Солодку Дарусю», і в неділю за «Націю» дякувала акторам, стоячи аплодувала кілька хвилин. У багатьох в очах блищали сльози.
«Натусь» В. Винниченка знайомить нас із незнаними сторінками творчості несправедливо дещо призабутого видатного письменника. Івано-франківці повторно звернулися до його творчості кільканадцять років тому, через 93 роки після прем’єри п’єси «Гріх». У драмі «Натусь» розкриваються найпотаємніші нетрі людської душі. Герої у своїх прагненнях за будь-яку ціну відстояти і впровадити в життя своє егоїстичне «я» перетворюють сімейне життя на пекло, а любов до дитини, свого маленького синочка Натуся, у розмінну монету жорстокої гри самолюбства.
На особливу увагу заслуговують актори, які зіграли в усіх трьох спектаклях: Галина Баранкевич, Мирослава Гусак, Надія Левченко, Олеся Пасічняк, Ігор Захарчук, Роман Луцький, Сніжана Винарчук, Олексій Гнатковський, Андрій Фелик, Ярина Стринаглюк, Ярема Стринаглюк, Євген Холодняк, талановиті діти Катерина Яцків і дебютант на сцені Андрій Гірник та інші. Це молоді актори, які вже сказали своє вагоме слово в українському театральному мистецтві. Воно настільки вагоме, що його оцінили вже у США, Канаді та в Польщі: в Кошаліні, Ряшеві, а на зламі листопада й грудня – в Ольштині. Це колектив великих можливостей і талантів, і без сумніву, про них ще не раз буде нагода почути… ■
