Анастасія Канарська ■ КРИНИЦЯ ■ 2010-12-24
{mosimage}
Вона дуже відповідає теперішньому часові. Вона відверта, дещо різка, упевнена в собі. Її літературний дебют – книжку “Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки”, яка вперше вийшла 2001 р. у Львові, свого часу Юрій Андрухович назвав “найцікавішим дебютом протягом останніх п’яти років”, Андрій Курков казав, що цей роман є “найяскравішим за останній час прикладом живої літератури” і додав: “Думаю, що багатьох “живих класиків” укрліту просто перемкне вже десь на десятій сторінці, а когось ця книжка може довести до інфаркту”.
Уже 2004 р. цей твір Наталки Сняданко був перекладений польською мовою – і польські літературознавці назвали повість, яку часто сприймають як автобіографічну, “найдотепнішою пропозицією перекладеної польською української літератури”, адже “у своїй “Колекції пристрастей” авторка безжалісно оголює абсурдність стереотипного мислення – про жінок, чоловіків, а також про народи”. Сама Н. Сняданко про цей текст говорить, що він не є вже аж таким біографічним та еротичним, як це дехто вважає, і те, що ніде за кордоном ніхто не говорив, що ця книжка є надто епатажною чи відвертою. Попри те, авторка схиляється до думки, що письменник має бути гранично відвертим у своїх творах, інакше література перетвориться на графоманію.
У бібліографічному списку Н. Сняданко також вже є такі книжки, як “Сезонний розпродаж блондинок” (2005), “Синдром стерильності” (2006), “Чебрець у молоці” (2007), “Країна поламаних іграшок та інші подорожі” (2008) і “Комашина тарзанка” (2009). Перша книжка “Колекція пристрастей, або Пригоди молодої українки”, крім польської, була перекладена також російською та німецькою мовами, а “Синдром стерильності” – паралельно з виходом в Україні – побачив світ у польському та російському перекладах. І, власне, авторка, яка сама перекладає чужі тексти (Андрій Курков “Тонка математика пристрасті”, Франц Кафка “Замок”, Фрідріх Дюрренматт “Суддя і його кат”, Юдіт Германн “Нічого, крім привидів”, Ґюнтер Ґрасс “Кіт і миша”, Ярослав Івашкевич “Serenite” (підготовано до друку), Ян Бжехва “Блоха-шахрайка”, Чеслав Мілош “Абетка”), усвідомлюючи те, що при перекладанні багато чого втрачається, каже, що з перекладачами її власних творів їй щастило.
Зважаючи на всю “дорослу” відвертість Н. Сняданко, свідому чи несвідому, цікавим є факт написання дитячої книжки. Авторка розповідає, що така пропозиція до неї прийшла після того, як вона зробила кілька перекладів дитячих книжок. І це було цікавим експериментом, а “редактором тексту” виступив Наталчин синок, якому тепер шість років. Письменниця кілька разів читала йому текст – і ті місця, які під час читання здавалися надто складними, потім редаґувала. Вона вважає, що, з одного боку, у книжках для дітей треба уникати моралізаторства й нудотності, а з іншого – не сприймати дитину занадто несерйозно, спрощуючи все, ніби вона ще нічого не розуміє.
Ще однією особливістю текстів Н. Сняданко є описовість минулого: побуту, найдрібніших деталей, запахів, смаків, відчуттів… Зокрема це характерне для її книжки “Чебрець у молоці”, яку вже встигли охрестити “текстом зі школи Прохаська”. Сам Тарас Прохасько про цей твір сказав: “Мені давно бракувало роману, який би нагадував про те, яким був світ у ті роки, що найважче даються до запам’ятовування. Як він пахнув і смакував, якими були доторки, рухи, жести, інтонації і вібрації, як можна було ступати, тертися і вдарятися, які знаки давалися бути побаченими… А тут так багато всього того, з чим би хотілося кохатися ще довго…” Можна сказати, що Сняданко з Прохаськом дають різні зрізи минулого, як дві сторони монети, як два обличчя дзеркала, а спільним є хіба те, що обидва автори викликають хвилю власних спогадів у читачів, які можуть бути вже цілком іншим зрізом.
Також часом літературу Н. Сняданко називають масовою. Чомусь мені здається, що це їй насправді не подобається. Масовою, але, оскільки, на жаль, в Україні прошарок людей, які нині читають, не є масовим, то це визначення може ставитися під сумнів, бо ті, хто читає (зокрема Сняданко), уже апріорі вважають свою свідомість вищою за масову. Сама авторка не любить відповідати на запитання, “про що” її твори, а також про те, хто є її улюбленими письменниками. Іншим проявом творчої особистості Н. Сняданко є літературна критика, а одна героїня “Уривків з ненаписаного сценарію до багатосерійного фільму про кохання” з “Комашиної тарзанки” твердить, що українські критики нічого, крім літератури з великої літери, не читають. Проте в одному інтерв’ю Н. Сняданко таки відповіла, що для неї улюбленими українськими письменниками є Котляревський, Сковорода, Підмогильний, Винниченко, Хвильовий, Микола Куліш, Домонтович, Свідзинський, ранній Тичина, Аркадій Любченко (насамперед у своїх щоденниках), Ігор Калинець та Валерій Шевчук. Щодо читача, то не тільки свого, а загалом, авторка воліла б бачити представників середнього покоління, адже, на її думку, дуже мало є літератури, розрахованої на таку аудиторію, а саме вона є найосвіченішою та найвибагливішою.
Мені здається, що письменниця дуже відповідає цьому часові. Вона відверта, дещо різка, упевнена в собі. А ще – вона достатньо освічена, щоб подати все це вишукано.
“Наше слово” №52, 26 грудня 2010 року {moscomment}
