Наталя Кляшторна ■ КУЛЬТУРА ■ №7, 2014-02-16
Минуло 400 років відтоді, як добромильський магнат Ян Щасний Гербурт написав свою знамениту працю «Zdanie o narodzie ruskim». Повна назва – «Розмисел про народ руський, написаний під час Московської конфедерації паном Щасним Гербуртом Добромильським, старостою Вишницьким та Мостицьким» (1613). Цей твір можна уважати першим виступом польського магната проти полонізації руського народу.
Звернення Гербурта було адресоване насамперед до короля Сиґізмунда ІІІ, який проводив жорсткий прокатолицький курс. «Бо коли хочуть, щоб Русі не було в Русі, – то це річ неподобна, і це все одно, якщо порівняти, якби їм захотілося, щоб море було поблизу Самбора, а Бершадь неподалік Ґданська, – писав Гербурт. – Жоден розум, жодне насильство не можуть досягти того, щоб Русі не було в Русі. А що, коли дехто захоче, щоб поляків не було в Польщі?».
Думки, висловлені в «Розмислі…», не втрачали своєї актуальності протягом століть. У часи жорстокого протистояння Польщі та Москви автор акцентує увагу на не менш важливих внутрішніх негараздах: «…Рану в серце Вітчизни нашої завдає той, хто ламає право і розриває згоду між народами, з яких складено Річ Посполиту Польську, — він Вітчизну в серце забиває. Таке й оце колотнеча, яку почали з народом руським, братами й кревними нашими, вона ніби рана в серце, котра, хоч би й найменша була, приносить смерть».
Ян Щасний Гербурт (1567 – 1616) дотримувався думки: все, що послаблює Річ Посполиту – те посилює ворога. У своїх творах наполягав на доцільності бути толерантними до людей інших станів та інших віросповідань. «А що перешкоджає заспокоєнню Москви? Тільки уражена віра руська. А що допомогло побити Потоцького? Одне тільки: нехіть руського народу до народу польського», – запитує і відповідає він.
Хоч польські історики доклали великих зусиль, щоб принизити таланти Гербурта, представити його виключно грошолюбом, авантюристом, людиною скандальної вдачі і навіть невдахою. Великою мірою авторитет Яна Щасного зруйнувала дружба з найодіознішою особою того часу – Станіславом Стадницьким, знаним більше як Ланцутський чорт.
Гербурт був дійсно нестандартною людиною. Не лише тому, що він, нащадок знатного і маєтного роду, ерудит і поліглот, колишній секретар польського короля, дипломат, суспільно-політичний діяч, був наділений ще й літературним талантом. Найбільші клопоти мав з тим, що сьогодні назвали б активною громадянською позицією. Відверто засуджував прокатолицький курс польського короля, а на сеймиках виступав з промовами, які суперечили поглядам тодішньої аристократії. Вживав означення «народ руський» і визнавав його автохтонність. Наполягав на дотриманні віри батьків – звичаєвого права: «Звичай, котрий живе в часі так довго, що пам’яті про його початок нема, має повагу найміцнішого привілею». У листах до папи цей магнат римо-католицького обряду з польським і німецький родоводом називав себе русином – і цим неабияк дратував зарозумілу шляхту.
Навряд чи власник Добромиля Ян Щасний дбав тільки про власне збагачення, якщо стільки коштів витрачав на благодійність. Саме він заснував у Фельштині школу, яка готувала студентів для західноєвропейських університетів. Будував церкви, найвідомішою з яких є церква у Мостиськах. Сприяв розвиткові ремесел у Добромилі. Подарував землю під будівництво василіанського монастиря в Добромилі. Заповідав, щоб після його смерті Високий замок розібрали на будівельні матеріали й віддали Добромильському монастиреві. Після ув’язнення у Вавелі за підримку бунту проти короля Сиґізмунда ІІІ він відходить від відкритої політичної діяльності і починає воювати друкованим словом – відкриває в Добромилі друкарню, запросивши 1611 р. з Кракова друкаря Яна Шелігу. З цієї друкарні вийшли книги переважно історичної тематики – історичні праці Яна Длуґоша, Вінценти Кадлубка, Станіслава Оріховського, низка полемічних трактатів. Однак на тираж виданих творів король наклав арешт, а згодом Гербурта викликали на суд за заснування друкарні без королівського привілею і друк «образливих» книжок. Попри це 1616 р. шляхта обрала його послом на сейм від Руського воєвідства. Але виступи проти церковної унії і тих, хто хоче «нахилити до нашої загальної римської віри» не минули для Гербурта даремно – проти обрання його послом виступили львівський католицький єпископ та перемиський староста. Того ж року він і помер – несподівано, не доживши й до 50-ти, за загадкових обставин.
Як відомо, Гербурт був прихильником політики Стефана Баторія, який надав козакам пільги і діяв з ними у спілці проти татар. Також відомими є його твори «Оповідання про перемогу низових козаків над таврійськими татарами» і «Гадка Гриця з фортуною» (останній написаний руською мовою).
Більше того – перу добромильського магната належать ліричні твори місцевою говіркою. Під час ув’язнення у Вавельській вежі 1607 р. він написав автобіографічний діалог «Геркулес слов’янський», до польського тексту якого, коли Геракл розмовляє з долею, вклинив вірш польською транслітерацією, проте бойківським діалектом. Отже, інтелектуал з Добромиля знав не лише склади мови руської аристократії, але також мову простих бойків.
Уводити ім’я Яна Щасного Гербурта в український культурний контекст взялася прозаїк і правозахисниця зі Львова, лауреатка Національної премії ім. Т. Шевченка Галина Пагутяк. Про Добромиль і Старосамбірщину вона написала роман «Слуга з Добромиля». А тепер ще й віднаходить твори Гербурта руською мовою і популяризує їх шляхом озвучення біля руїн Добромильського замку, перебудованого Яном Щасним. На думку Г. Пагутяк, щоб створити міні-шедевр «Пастуше…», Ян Щасний мусив бездоганно володіти руською мовою і відчувати її.
За припущеннями письменниці, цей свій твір автор поклав на музику і виконував, граючи на лютні. В алегоричній формі, т.зв. «мовою птахів», популярною серед дисидентів того часу, Гербурт через розмову з «пастухом» оповідає про конфлікт влади і суспільства. З біографії Яна Щасного знаємо про його невдоволеність політикою Сиґімунда ІІІ, який був фанатичним католиком і підтримував деспотизм. Отже, ориґінал вірша Я. Гербурта, знайдений і оприлюднений Г. Пагутяк, і його розшифрування бойківською говіркою:
Pastusze, pastusze, Пастуше, пастуше,
Liubliu te do dusze, Люблю тя до душі
A szczo mene boli, А що мене болі
Skazu ty do woli Скажу ти до волі.
Czerodyku majesz, Чародийку маєш,
Riadit jej ne znajesz. Рядить їй не знаєш
Tobi z neiu licho, Тобі з нею лихо,
Jej z tobu nie tycho. Їй з тобов не тихо
Bywal to didojko Бивав то дідойко
Mil sia choroszejko. Мав ся хорошойко
Wolki sia bojaly Вовки ся бояли
Czeredu mijaly. Череду минали.
Da szczoz nam czynyty! Та що ж нам чинити!
Terpity, terpity. Терпіти, терпіти.
Z Bohem sia ne byty. З Богом ся не бити.
Добромиль у міжвоєнний період був повітовим містечком. Частина сіл, які належали до цього повіту, по завершенні ІІ Світової війни увійшли до складу Польщі. Нині – місто у складі Старосамбірського району Львівської області, лежить біля українсько-польського кордону. Прізвище Гербурт стало трендом – так називається місцева футбольна команда. Тільки руїни палацу Гербуртів заростають непролазними хащами. ■
