Колядування задля відкритого світу

Богдан ГукГРОМАДА№6, 2016-02-07

Вулиця Шопена в Перемишлі не належить до неспокійних, але вечір 9 січня міг здаватися її мешканцям іншим, ніж досі. Цього вечора в одному з будинків до пізньої ночі можна було почути коляди. Живучи на сусідній вулиці Рея, не витримав і прийшов до співочого дому навіть мер Перемишля Роберт Хома…

40 плюс» – це дорослі колядники, які на Шопена сподівалися виколядувати «злотувку» на Народний дім.
Група «40 плюс» – дорослі колядники, які на Шопена сподівалися виколядувати «злотувку» на Народний дім

«У мене народилась ідея, яку торік я втілила в життя, а саме наблизити мешканцям мого міста їх культуру, яка має не один, а три виміри – український, польський та єврейський. Цього вечора не було в мене єврейської складової, але дві інші були. Про євреїв подумаю наступним разом, – говорить організатор зустрічі культури, іконописець Маргарита Давидюк. – До мене прийшли ті, хто цінує культуру, любить спів, хоче зустрітися з кимось, кого, можливо, якби не цей вечір, так би й не зустрів, бо хоч живе в одному місті, але в іншій культурі.
Інакше кажучи, до іконописної майстерні М. Давидюк прийшли українці та поляки, люди одновимірної культури, але якщо придивитися до них ближче, майже в кожного поляка можна знайти в родоводі українця та vice versa. І чи не тому січневого вечора з одного поверху будинку лунали українські коляди, з іншого – польські. Тон завдавав великий хор з Івано-Франківська «Кантемус», проте чути було кількох «журавлів» Ярослава Вуйцика, групу М. Пєньожека, фортепіано чи гітару Григорія Оріхівського. Останніми гостями була група «40 плюс» – це дорослі колядники, які на Шопена сподівалися виколядувати «злотувку» на Народний дім.

Усе це благословили та визнали канонічним присутні греко-католицький, православний і римо-католицький священики. Неможливо було в наш інформаційний час обійтись і без групи телевізійників з Ряшева.
М. Давидюк усе зорганізувала сама. Якби не її вміння жити з людьми різних культур, практично стояти однією ногою в одній культурі, а другою – в іншій, навряд, чи зустріч могла б бути такою автентичною.
«Я дуже задоволена, що чула, як люди поглиблювали свої знання, навіть спрагу знань, бо в Перемишлі нема надто багато нагод для активного міжкультурного обміну. Тим більш у Ряшеві, звідки аж сюди приїхало кілька осіб з тонким мистецьким смаком… Було й минуло, а мені треба йти у майстерню художника, де лежить прекрасний іконостас з ярославської церкви і чекає руки реставратора…» ■

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*