Записав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №21 2016-05-22
Степан Дембицький, голова Ельблонзького відділу ОУП
П’ятдесят років – серйозний вік. Для мене такий ювілей – це час для роздумів і нагода згадати минуле. Згадую учасників фестивалів, які разом зі мною брали в них участь. Це теж бажання прослідкувати, куди ми всі розійшлися, може, навіть розгубилися і відійшли від українського середовища.
Я мав нагоду виступати на першому фестивалі в Ельблонзі. Саме там познайомився і почав дружити з Мироном Кертичаком. Фестиваль – це було місце, де ми, діти і молодь, знайомились один з одним. Сьогодні багато людей у моєму віці помічають, що часто конкретні події або ситуації впливали на зацікавлення справами українського середовища. Можливо, дитяче свято в Ельблонзі спонукало когось задуматися над тим, ким він є…
Думаю, що фестивалі були теж можливістю праці над самим собою. Сьогодні діти мають багато можливостей розвивати свій талант. Раніше ми такої змоги на мали. Нам важко було розпізнати свій талант і дізнатись, у якому напрямку маємо розвиватися. Для мого покоління саме фестиваль в Ельблонзі був доброю нагодою перевірити себе. Там ми розкривали свої таланти до співу, танцю та інші здібності.
Дитяче свято в Ельблонзі для розвитку дитини з українського середовища в Польщі дуже важливе. Дитина, яка бере в ньому участь, звикає до того, що громада їй потрібна. Для учасників фестивалів це теж своєрідний стимул для вивчення української мови.
До Ельблонґа діти часто приїжджають з малих місцевостей і сіл. Для них фестиваль – це дуже важлива подія. Інколи батьки мені зізнаються, що діти розповідають їм про те, як було на фестивалі, а також про свій виступ. Цей захід у серці малої дитини лишається на довгі роки.
Завдяки фестивалеві я, у якійсь мірі, теж маю нагоду спостерігати за процесом, який стосується навчання рідної мови. Бачу, що в останні роки на фестиваль приїжджає щораз більше дітей, часами понад триста учасників. Діти приїжджають з великих воєвідських осередків, зокрема з Ольштина, Ґданська та Варшави. Для мене це сиґнал, що в пунктах навчання української мови є щораз більше учнів. І це мене дуже радує. ■
