Записав Г.С. ■ ПОГЛЯДИ ■ №40, 2013-10-06
Юрій Рейт, директор програми Колеґії східної європи «Навчальні візити в Польщі»
Я думаю, що українцям з Польщі особливо залежить на тому, щоб перед самітом Східного партнерства у Вільнюсі активно підтримати Україну на її євро-інтеґраційному шляху. Сьогодні дуже потрібне усвідомлювання західним світом того, що яка б політична гра в Україні та навколо неї не відбувалася, більшість людей над Дніпром підтримує, на що вказують статистичні опитування, європейський напрям зовнішньої політики країни. Цей напрям був також нещодавно підтверджений прийняттям у Верховній Раді України ряду формальних документів. Хоч Україна досі не виконала певних вимог (зокрема, не вирішила проблеми з ув’язненням Юлії Тимошенко), але ці питання можна буде розв’язувати вже в ході ратифікації країнами ЄС Угоди про асоціацію. Думаю, що підписання у Вільнюсі цього документа дозволить офіційному Києву швидше справитися з поставленими вимогами з боку ЄС. Я схиляюсь до позитивного варіанту, зрештою, ми не маємо права приймати інший. Неґативний варіант зустрічі у Вільнюсі означатиме, що Україна залишиться поза Європою і на довгий час матиме закриту дорогу в її сторону. Щоб цього не сталося, ми сьогодні мусимо переконати європейську бюрократію в тому, щоб не «ділила волосини начетверо», а український політикум – щоб виконав поставлені перед ним завдання.
Іван Сирник, голова Щецинського відділу ОУП
Фінансування ряду наших проектів − це питання взаємопов’язаних чинників. Для прикладу, Дні української культури у Щецині вимагають понад 100 тисяч злотих. Якщо Міністерство адміністрації і цифрування в рамках скорочень дасть усього 10 тис., то решти я ніяк не зможу здобути на рівні маршалківського управління чи від щецинського самоврядування. Ситуація додатково ускладнюється, оскільки з огляду на фінансову кризу самоврядні органи обмежують свою підтримку. При такій непевності нам слід переосмислити ряд ініціатив. Я вже починаю шукати партнерів в Україні, які допоможуть провести деякі заходи, навіть у зменшеному масштабі.
З іншого боку, ми повинні замислитися над формами нашої зовнішньої активності. Її єдиним проявом не можуть бути лише культурні заходи. Цьогорічні роковини Волинської трагедії показали, що наш офіційний голос потрібний, особливо у справах історичного минулого. Тому, як і польський Інститут національної пам’яті чи інші організації, так і ми повинні організовувати конференції та виставки, відвідувати школи й виносити свою думку про такі важкі питання.
Анна Кертичак, голова гуртка ОУП у Варшаві
Наші тренінґи − це нагода поговорити про якість праці в ОУП, обмінятися досвідом, отримати знання щодо джерел фінансування тощо. Мені важко сказати, чому в нашій громаді виникають проблеми з заохоченням до таких вишколів. Треба зазначити, що й інші нацменшини мають подібну проблему. Можливо, на рівень зацікавлення такими тренінґами може впливати те, що люди, коли вже зважуються на таку активність, найчастіше думають про підвищення своєї професійної кваліфікації. Для наших лідерів громадська праця в ОУП є певним додатковим зусиллям. Якщо для цього вони мають поїхати на якийсь вишкіл, жертвуючи своїм вільним часом або відпрошуючись на роботі на один день, то і цього може бути забагато. Інша справа, що сьогодні, у доволі непевні часи, люди, мабуть, більше зосереджуються саме на професійній діяльності, разом з тим обмежуючи додаткові напрямки своєї активності.
