Ґранти з державних установ отримати нелегко: передусім через складні формальні вимоги. Ще важче це зробити організаціям, які подають заявку вперше. Проте товариству “Український народний дім” (ТУНД) таке вдалося. Міністерство культури Польщі позитивно розглянуло наш проект під назвою “У пошуках втрачених світів. 65 років від акції “Вісла””. Тепер маємо шанс улаштувати в Перемишлі етнографічну виставку, яка може стати ядром майбутнього музею. Грошей, щоправда, організація отримала наполовину менше, ніж хотіла: але можна з усім справитися, відмовляючись від частини запланованого та додавши трохи з бюджету ТУНД.

Проте найважливіше в цьому – не призначення грошей і навіть не шанс, який постає перед нами. Я найбільше радію тому, що вдалося створити передумови для такого успіху, а передусім – скоординувати зусилля й роботу кількох осіб. Саме цього, як мені здається, найбільше бракує нашій громаді. Маємо багато особистостей, нерідко талановитих і сильних – я б сказав, що іноді занадто сильних. Однак коли треба об’єднати сили – нічого не виходить. Кожен хоче робити сам: бо якщо разом, то, мовляв, будуть його обмежувати. Ще складніше об’єднати сили під вивіскою якоїсь організації. Нам вдалося оминути ці підводні камені. Хочу висловити велику шану і скласти уклін передусім для Олі Соляр, яка була рушійною силою проекту, його керівником і редактором – словом, серцем та мозком.
До такої копіткої праці Олю Соляр спонукало захоплення Теодора Петрички і його дружини. Вони довгими роками присвячували власний час і гроші, щоб збирати речі, які в певний момент, внаслідок розвитку цивілізації, здавалися непотрібними. Тепер ці предмети мають величезну вартість: особливо для нас, українців. Бо це – кусочки світу до 1947 року, світу, якого вже нема і який ніколи не відродиться таким, як був колись. Світу, який не вмер природною смертю: його розчавило безжальне колесо історії. Петричко інтуїтивно відчував цінність і силу, зачаровану в предметах, які він збирав. Тепер погодився позичити (а в майбутньому, можливо, і передати) нам свій скарб, зробити таким чином його доступним загалові. Ці речі хоч на якийсь час повернуться з вигнання на рідні землі.
Успішний проект вдалося створити завдяки поєднанню кількох елементів. На нього склалися науковий авторитет і праця над проектом Олі Соляр, захоплення й доброзичливість подружжя Петричків, формальні й організаційні можливості Товариства “Український народний дім”. Без об’єднання зусиль не було б і шансу на успіх. Отже, гуртуймося і працюймо разом. Не від сьогодні відомо, що спільна робота багатьох людей приносить значно кращі результати, ніж сума зусиль тих же самих осіб, якщо вони діють поодинці. Адже при цьому ніхто не мусить втрачати свого індивідуалізму. Часом вистачить тільки поступитися дещо в дрібницях.

“Наше слово” №8, 19 лютого 2012 року {moscomment}