Записав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №15, 2016-04-10
Андрій Чорний, голова Фонду ім. Ярослави Поповської
Мені надзвичай приємно, що школа, садочок, колектив, Народний дім, учні та студенти, яким ми вже 20 років допомагаємо, надсилають листи з подякою. Говорячи про фінансову здатність фонду, можу сказати, що були роки бідніші й багатші. Звичайно, все залежить від пожертв людей.
Спочатку, коли фонд постав, на цю ідею відгукнулося багато колишніх перемишлян, особливо тих, що живуть за кордоном. Вони відчували зв’язок з містом, а часто навіть були учнями місцевих шкіл у довоєнний час. Таких людей щораз менше і менше. Нова еміґрація за кордоном відчуває вже менший зв’язок з містом, тому й ставлення до такої ідеї інше. Коли я помітив, що впливи зменшуються, почав виходити до різних українських інституцій та спілок.
При діяльності таких неурядових організацій, як фонд, добродіям треба про себе нагадувати. Не буду приховувати, що в питанні ефективності праці такої організації багато залежить від приватних контактів. Я маю багато контактів за кордоном – у США та Канаді, де проживав і часто просто просив людей про підтримку. Багато таким чином нам удалося і вдається зробити. Буває, що треба звертатися безпосередньо до спонсорів з проханням підтримати наші ініціативи.
Ми завжди допомагали й надалі допомагаємо тим, кому така допомога необхідна. Форм підтримки є багато. Скажу лише, що зверталися до нас за допомогою і студенти з України. Фонд доклався до закупівлі трьох карет швидкої допомоги, які потрапили в Україну. За це ми отримали подяку від бійців та командування окремого загону спеціального призначення полку «Азов».
Звичайно, фонд був заснований, щоб допомагати слабо забезпеченим фінансово учням, здібній шкільній молоді, різним гурткам, але через ситуацію в Україні це поле до праці розширюється. Хочеться вірити, що потребуючі зможуть завжди розраховувати на щедрість людей, які підтримають фонд. ■
Петро Піпка, директор Комплексу шкіл ім. м. Шашкевича в Перемишлі
Протягом останніх двадцяти років Фонд ім. Ярослави Поповської допомагав учням і молоді, яка вже закінчила навчання в «шашкевичівці».
Головне завдання фонду – підтримка найкращих учнів школи. У нашій школі кожного року в листопаді нагороджуємо учнів, які здобули найкращі результати в науці за попередній навчальний рік. Таку, назвімо її, «наукову» стипендію отримують школярі початкової школи, гімназії та середньої школи. Крім цього, учнів нагороджуємо також за суспільну та культурну діяльність.
При нагоді кожного виїзду шкільних колективів на різні заходи ми, як школа, теж отримуємо підтримку стипендіального фонду, який часто фінансує або харчування, або транспорт членів ансамблів. Однак треба зазначити, що така допомога стосується не лише учнів «шашкевичівки». Фонд віддавна організовує в Народному домі конкурси пісні, учасниками яких є діти з Мокрого та Команчі. Наші випускники, які тепер є студентами, але опинились у скрутній ситуації, теж просять фонд про фінансову підтримку. І він не відмовляється, а допомагає.
Варто згадати й організовані літні табори для дітей. Особливим був той, що відбувся два роки тому. Тоді на двотижневому літньому відпочинку спільно проводили час наші місцеві діти і діти учасників київського Майдану.
Як видно на основі наведених прикладів, Фонд ім. Ярослави Поповської підтримує дітей та молодь у різний спосіб.
Коли говорити про якусь соціальну підтримку учнів і студентів, які опинилися у скрутній фінансовій ситуації, фонд намагається підходити індивідуально до кожного випадку. Напевно для осіб, які він підтримує, ця допомога не буде основною, тим більше, що її не наділяють кожного місяця. Але буває і так, що деяким особам надає грошову допомогу кілька разів.
Відомо, що питання підтримки – це делікатна справа. Студенти здебільшого самі звертаються до фонду. Та коли йдеться про учнів школи, то переважно є так, що це вихователь знає, кому треба допомогти, тому що дитина сама не хоче говорити про свої якісь труднощі. Саме завдяки співпраці вихователя, школи і фонду, можна було профінансувати деяким учням другий сніданок, а навіть обіди.
Помічаю, що функціонування такого фонду – це не лише підтримка для конкретного учня, шкільного колективу, різних форм діяльності і розвитку учнів, але й метод мотивації для них. Учні «шашкевичівки» добре знають, що кожного року найкращі з них отримають грошову нагороду. На мій погляд, це певною мірою їх спонукує до навчання.
Звичайно, не було б фонду без жертводавців. І тут не треба приховувати, що більшість пожертв від добродіїв – це праця п. Андрія Чорного, який навіть за океаном заохочував колишніх перемишлян і друзів підтримати українську шкільну молодь. Стверджую, що ця організація вже дійсно вросла в наше середовище. Тому маю надію, що випускники школи, які отримали колись підтримку фонду, а сьогодні вже самі є дорослими, працюють і заробляють гроші, підтримають тепер своїх молодих колеґ з «шашкевичівки».
На мою думку, такий фонд – це підтримка не лише для школи, але й загалом для нашого молодого покоління, яке є майбутнім української громади не тільки у Перемишлі.■
