Григорій Cподарик, журналіст, редактор «Нашого слова» ■ ПОДІЇ ■ №46, 2012-11-11
Це запитання стосується флористичної композиції, що ї ї президент Броніслав Коморовський планує покласти 11 листопада – в День незалеж-ності Польщі, зокрема, до пам’ятника Романові Дмовському. Про такі наміри офіційно повідомляє Канцелярія президента. Нагадаємо, що Дмовського вважають головним ідеологом польського націоналізму. Польський президент, виступаючи нещодавно в мас-медіа, говорив, що не має з цим фактом особливої проблеми. На думку глави держави, Дмовського, як і його ідеологічних суперників, належить пам’ятати й шанувати за їхню любов до держави та боротьбу за ї ї незалежність.
Мета цього символічного президентського кроку – це також зірвати з поганою традицією одного з найбільших польських свят, під час якого ви-тупає різкий поділ суспільства на «зрадників» і «патріотів». У випадку останніх дуже часто рівень відданості батьківщині прямо пропорційний вазі шкіряних чобіт і зворотно пропорційний – довжині волосся. Саме такі «патріоти», мабуть, чимало черпають з ідеології Дмовського, який, до речі, не приховував своєї пошани до фашистського руху. У 20-ті роки минулого століття він офіційно хвалив вождя Муссоліні, відзначаючи: якби таку людину мала Польща, то їй уже нічого більше не було б потрібно. Він підтримував антисемітський рух у Польщі, хвалив зростаючих у силу німецьких нацистів та переслідування ними євреїв.
Зрозуміло, що президентські квіти помандрують під пам’ятник Дмовському напевно не в подяку за такі погляди. І все ж, якщо можна не помічати темні плями (а властиво брунатні) у біографіях своїх власних героїв, то чому над Віслою бракує водночас рефлексії над неоднозначними історичними постатями, які є представниками інших народів, особливо українців? Чому Степан Бандера чи Дмитро Донцов у розумінні поляків завжди сприймаються як нацисти й злочинці? Чому рідко або й узагалі ніколи не згадується, що ті люди виступали за таку ж незалежність – лише держава в їхніх мріях була іншою, ніж та, що у Дмовського. Якщо президентські квіти під пам’ятником Дмовському зроблять польське відзначення незалежності більш цивілізованим, доведуть до зменшення розколу в суспільстві – це добре.
Може, центральна влада, заохочена миротворчим успіхом, застосує такий же підхід у плані польсько-українських відносин. Тут у контексті минулого сьогодні найголосніше чути радикалів – тих, яким ще й досі мріється Польща «від моря до моря», тому-то й не уявляють вони, як можлива українська соборність без приєднання ї ї етнічних земель, що знаходяться в межах сучасної Польщі. Монументи С. Бандери в Україні напевно не чекають на польські квіти, проте вистачить хоч трохи змінити стереотипне мислення.
