Записав Г.С. ■ ПОГЛЯДИ ■ №37, 2015-09-13
Орися Оринич, Білий Бір
Стоячи серед інших танцюристів, я мала свідомість участі у великій події. Відомо, що був стрес, але й велика радість з того, що разом можемо щось таке зробити. Це можливість бути учасниками історії. Я завжди любила фольклор, тому у школі вибрала заняття зі співу і танців. ■
Олена Сеник, Ґурово-Ілавецьке
Ми були дуже раді встановити цей рекорд. Сьогодні я задоволена, бо врешті ми досягнули мети. Приїхали учні з різних шкіл Польщі та України. Ми подружилися, плануємо і далі спів-працювати й розвивати українську культуру.
У самому танці гопаку я особливо ціную чоловічу силу. Хлопці можуть показати в ньому, що вони справжні українські чоловіки, а дівчата можуть презентувати свою красу і ніжність. У цьому танці бачимо і легкі кроки, і сильний розгін. Це насправді приємно бігти з великою швидкістю, знаючи, що я можу і вмію танцювати. ■
Іриней Ференц, Перемишль
Всередині є так, що немає забагато часу на думання. Тут видно все, що ми напрацювали під час підготовки. Танець мене зацікавив ще в гімназійні роки у перемиській школі ім. Маркіяна Шашкевича, коли я вступив до ансамблю «Аркан». Тому також я взяв участь у цьому проекті, хоч уже закінчив школу. ■
Святослав Метельський, Львів
Танцюристами були мій дідо і мама, тому мене також, коли мені було 5 років, записали на народні танці. Це дуже класно брати участь у такому дійстві. Я відчував відповідальність за колектив і дуже бажав з ним потрапити у книгу рекордів. На мою думку, в гопаку показана вся українська культура. Це чисто український танець, у якому нема ніяких змішок з Білорусі, Росії чи інших сусідніх країн. Я насправді дуже гордий, що міг станцювати саме цей танець. ■
Оля Старинська, Лігниця
Несамовитим є відчуття бути учасником цього дійства. Весь проект дав можливість пізнати багато наших людей, повчитись народних танців і кроків. Важливими були й попередні спільні виїзди, в рамках яких ми навчались та розважалися. Стоячи вже на площі замку в Красичині, я не відчувала особливого стресу, в чому, напевно, допомагала велика кількість учасників. ■
ЮстинаБлюй, Перемишль
Важко словами передати те, що відчуває людина, будучи поміж 250 інших танцюристів. Усі хочуть зробити все на час, устигнути з кроками тощо. Коли щось не виходить, є нервово, але всі, як можуть, собі помагають. Це такі емоції, яких не порівняти з нічим іншим. Я родом з Перемишля і колись навчалася в місцевій українській школі. Там я була учасником ансамблю «Аркан». Тепер я змогла знову танцювати! Це таке сильне почуття, що аж мурашки бігають по спині. ■
