Проблема навчання іноземцями рідної мови пов’язана зі статтею 94 закону про систему освіти у Польщі. Варто відзначити, що цей запис функціо нує незмінно від 2000 р., а хвиля іноземців над Віслою, в тому числі українців, значно зросла після цієї дати. У згаданій вище статті зокрема говориться, що для іноземців навчання їхньої рідної мови та культури організовує не школа, а дипломатична установа або неурядова організація У такій ситуації школа має обов’язок надати безкоштовно приміщення та допоміжні матеріали для навчального процесу.

Отже, згідно з законом, іноземців не охоплюють такі самі вреґулювання щодо вивчення рідної мови, як польських громадян, для яких навчання організовує школа, існує також можливість врахувати оцінки з цього предмета на шкільному свідоцтві та інше.
Проте закон про освіту має й статтю 13, яка говорить про право на збереження учнем національної, мовної та релігійної ідентичності з особливим урахуванням вивчення мови, своєї історії та культури. Що важливо – у моїй оцінці – ця стаття не ділить учнів на громадян Польщі та іноземців. Крім цього, основу для запису дитини на навчання, згідно з вреґулюваннями, становить виключно заява батьків, у якій висловлюється така воля, при чому немає в ній запитань про громадянство. Така заява стосується всього періоду навчання в школі.
Важливим у справі можливого спільного навчання є також факт, що українці – це одна з офіційно визнаних нацменшин у Польщі, а українська мова має статус нацменшинної з правом до державної підтримки та розвитку. Постійно зростає кількість учнів з України, які в Польщі навчаються на таких самих правах, як і польські громадяни, і водночас на таких же правах хотіли б навчатися саме української мови як меншинної. Згадувана на початку стаття 94 закону про освіту та різні її інтерпретації ускладнюють використання наданої можливості. З інтерпретації Міністерства національної освіти та Бюро освіти міста Варшави виникає, що без зміни закону про освіту не знаходить юридичної основи спільне навчання мови нацменшинних та іноземних дітей.
З метою зміни цієї ситуації з’явилася ініціатива новелізації закону про освіту, підготовлена сеймовою комісією нацменшин. Прийняття пропонованих змін дозволило б повернутись у столичних реаліях до спільного навчання дітей, як це відбувалося до 2011 р. у варшавському Міжшкільному комплексі навчання мови української нацменшини в початковій школі №158. Варто відзначити, що спільне навчання є корисним для двох груп, бо вони таким чином взаємодоповнюються і водночас інтеґруються. Здається також, що не повинні траплятися такі ситуації, коли в рамках спільного класу одна група учнів може користуватися певними привілеями, а друга була б їх позбавлена.
Згадану законодавчу ініціативу напевно чекає довгий шлях. Переконують в цьому сумніви, висловлені під час першого обговорення пропозиції на засіданні сеймової комісії нацменшин. Проте слід докласти всіх зусиль для доповнення проекту новелізації закону, так, щоб зміни наступили якнайшвидше. Якщо їх не вдасться ввести у відповідний час, то, можливо, справу треба буде вирішувати на основі юридичних апеляцій батьків та конституційних скарг.

(опр. гс)

“Наше слово” №15, 8 квітня 2012 року {moscomment}