Ярослав Присташ, головний редактор «Нашого слова» ■ ПОГЛЯДИ ■ №33, 2015-08-16
Інавґурація президента Польщі Анджея Дуди зустрілася в Україні з різними коментарями. Від розчарування, що в інавґураційній промові не згадав ні словом про Україну, до акценту стосовно історичної політики. Такі коментарі вказують, що Україна шукає підтримки назовні і Польща має велике значення для України.
Новий президент, який представляє консервативну політичну лінію, у своїй промові визначив кілька пріоритетів у міжнародній політиці. Він хотітиме зміцнювати роль Польщі і намагатиметься залучити Польщу до переговорів про майбутнє України. Крім цього, хотітиме відновити Вишеградську групу, що вигідно Україні. У Чехії, Угорщині, Словаччині при владі праві сили, які зі зрозумінням дивляться на дії Росії, вони проти європейських санкцій. Чи вдасться президентові А. Дуді, що визнає праві цінності, переконати скептичних партнерів, які дуже залежні від російських енергоносіїв, змінити погляди?
Корисним для України може бути більша присутність у Польщі сил НАТО. Це буде сиґнал Кремлю, що їхня аґресивна, провокативна політика має свої межі. Однак поляки не дуже хочуть підтримувати Україну зброєю.
Польсько-російські відносини псувалися, зокрема, через Катинський злочин. У польсько-українських відносинах Волинська трагедія не була головним чинником. Проте від якогось часу питання дії України в цьому питанні для Польщі починають грати одну з важливіших ролей. Те, що українська влада повинна прийняти рішення стосовно Волинської трагедії, зрозуміле. Для цього працюють польський та український Інститути національної пам’яті. Виникає питання, яка буде польська пам’ять? Після похмілля, пов’язаного з Єдвабним (убивство жидів і заперечення радикалами причетності поляків до цього), навряд чи слухатимуть українську сторону, а також будуть добачати українську кров на польських руках. У промові новий президент Польщі обіцяв створити структуру, яка захищатиме добре ім’я Польщі. Це нагадує політику Владиміра Путіна, який указом захищає добре ім’я Росії в історії і реґулює не тільки історичну пам’ять росіян, але прямо втручається в історію як науку. У Польщі, на щастя, науковці більш самостійні.
Сильна Польща, яку хоче будувати А. Дуда, економічно й політично для України матиме значення у двох вимірах. Її слухатимуть на Заході, але й Україна буде під ї ї тиском.
Слухаючи передвиборчу риторику й інавґураційну промову нового президента Польщі, складається враження, що знову наступаємо на ті самі граблі, як і за часів Леха Качинського. Польщі не потрібний націоналістичний президент, схожий на Віктора Орбана в Угорщині. Така постава буде ізолювати й ослабляти позицію Республіки Польщі у світі. Згідно з його деклараціями про те, що він хоче бути президентом всіх поляків (тобто всіх громадян Польщі), очікую, що він стане також і моїм президентом не тільки формально, але фактично і бачитиме національні меншини як повноправних членів суспільства, а не заложників при захисті прав поляків за кордоном.
