Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова» ■ ПОДІЇ ■ №24 2016-06-12
У Варшаві та багатьох інших містах Польщі 4 червня пройшли багатолюдні походи. Учасники згадували патріотичне піднесення, що панувало в Польщі 27 років тому, а причиною його була перемога в частково вільних парламентських виборах. Народ майже одностайно (хоч не до кінця вільно) обрав парламент, а вслід за тим виник перший некомуністичний в цій частині Європи уряд Тадеуша Мазовецького. Першим депутатом-українцем Сейму Польщі, який балотувався зі списку «Солідарності», став Володимир Мокрий.
Нині дивувати може лише те, що відзначення цієї безкровної перемоги не відбулося на державному рівні. Лідери владної партії «Право і справедливість» підносять факт, що нібито вибори 1989 р. були результатом «гнилого компромісу» лідера «Солідарності» Леха Валенси з лівими силами, у результаті якого президентом Польщі став лідер комуністів ген. Войцех Ярузельський.
Для української громади у Польщі вибори 4 червня 1989 р. стали стимулом для виявлення хвилі патріотичного піднесення. До Виборчого комітету Володимира Мокрого увійшло багато людей, зокрема молоді. На передвиборчі зустрічі у Любуському, політично доволі «складному» виборчому окрузі, приходило щораз більше людей.
Подібне патріотичне піднесення зустрічалося серед нашої громади на хвилі відлиги 1956 р. Тодішнім стандартом патріотизму українців у Польщі стало виявити на І З’їзді УСКТ владі свої кривди, вступити в ряди новоствореної організації, передплатити тижневик «Наше слово». Це явище пізніше, у 80-ті рр., я також глузливо назвав «уескатівським патріотизмом». Дивлячись із перспективи минулого, задумуюся, а може це була несправедлива оцінка?
Варто придивитися до історії, тобто як уже у вільній Польщі та вільній Україні має проявлятися наш український патріотизм над Сяном, Віслою або Одрою? Згадуючи минуле, а особливо час, коли на хвилі нашого патріотичного піднесення депутатом став В. Мокрий. Ще тоді вдалося нам на два скликання закріпити в Сеймі РП Мирослава Чеха та Мирона Сича. Тепер нам чомусь не вистачає сил, а, може, патріотизму?
Тому маємо, що маємо, тобто ніякого представника в найвищих ешелонах державної влади. Заяви, домагання можемо писати, як колись говорили, «на Бердичів» або шукати союзників своєї справи серед політичних угруповань.
Чи не вистачає нам патріотизму, щоб обрати «свого»? Може, не розуміємо принципів сучасного патріотизму. Наприклад, громадянський патріотизм вимірюється тим, чи людина сплачує своїй державі податки. Може, нам варто повернутися не до сучасного патріотизму вільної вже України, тобто відчуттів високих реєстрів, а до цього колишнього «уескатівського» мінімалізованого принципу «тут і тепер»?
Правда, є ще трудові іміґранти з України. «Tygodnik Powszechny» друкує розмову зі співавторами рапорту на тему соціальної активності українців за кордоном Лукашем Венерським та Андрієм Корнійчуком.
У рапорті написано, що за активністю українців у Польщі стоїть відчуття «сучасного» патріотизму, який просуває демократичні цінності як основу для сучасного народу та держави. Нехай тепер наш народ, що звик до «несучасного» розуміння патріотизму, роздумує над тим, що означає ця фраза.
Тим часом перемиські (і не тільки вони) польські націоналісти намагаються накинути нам свою версію українського патріотизму: мовляв, кольори не такі, національні герої (включно з Тарасом Шевченком) також колють в очі декого. Навіть українські могили і меморіальні дошки, означені хрестом, не можуть встояти останнім часом перед оплачуваними Кремлем «зеленими чоловічками».
Також традиційний Пикулицький похід у Перемишлі, на думку аґентів російської 5 колони, це прояв нечуваного українського екстремізму. Одного з любителів «русского мира» (лідера партії “Zmiana”) недавно польські правоохоронці поставили під варту із закидами шпигунства на користь РФ. Цей факт черговий раз засвідчує про те, що ми не можемо дозволити залякати себе «зеленими чоловічками», яких оплачує Кремль.
Про сучасний патріотизм українців варто нам говорити не лише при нагоді 60-ї річниці З’їзду УСКТ. ■
