Згідно з попередньою домовленістю між міською радою Загір’я та групою осіб, які виступили на захист школи у с. Мокрому, до управи ґміни надійшла заява від товариства “Baladhora” з Мокрого, у якій воно декларує, що візьме на себе управління школою. Під час спеціального засідання, яке відбулося 30 січня, депутати ради ґміни прийняли рішення про передачу початкової школи с. Мокрого тамтешньому товариству.

Таким чином, у законодавчому порядку, спершу школа буде ліквідована 31 серпня, а від 1 вересня її прийме товариство, яке відтоді управлятиме нею. Отже, це буде негромадська школа на правах громадської для учнів 0-6 класів. За законом, така школа має право на субсидії з Міністерства освіти. До того ж, бурґомістр Загір’я погодився безкоштовно орендувати товариству шкільний будинок, задекларував допомогу при будові багатофункціонального спортивного майданчика, бо поки що школа такого не має. Є заяви про підтримку школи багатьма іншими шляхами.
У середині січня одне з польських щоденних видань повідомило, що цього року в Польщі загалом може бути призначено для ліквідації навіть 800 шкіл. Нині думка кураторів освіти у справі ліквідації шкіл майже не рахується, тому ґміни без великих перешкод їх ліквідують – або охоче віддають під управління товариству чи фондові, у чому вбачають спосіб на заощадження грошей. Проблема полягає, звичайно ж, у коштах утримання, бо рівень державного фінансування невисокий, а ґміни не мають на це додаткових грошей.
Крім ліквідації, трапляються й випадки об’єднування кількох шкіл в одну, проте для громади Мокрого не було іншого виходу, як прийняти місцеву школу під власну опіку. Тут виникає питання: чи саме таким шляхом усе мусило відбуватися?
Міністерство національної освіти Польщі опрацювало механізм, згідно з яким ґміна у випадку ліквідації школи зобов’язана провести громадські консультації. Однак у Мокрому він не задіяв. Самоврядування не проконсультувало справи з відповідною організацією – у даному випадку ОУП. Саме тому виникла проблема. Адже якби самоврядники захотіли раніше пошукати розв’язання, то ситуація не досягла б такого напруження. Також не відомо, чи без надання справі школи в Мокрому широкого розголосу (до якого спричинилася місцева українська громада), ґміна сама звернулася б до ОУП з повідомленням, що хоче ліквідувати школу. А це означало б, що певно найпізніше у березні рішення про закриття школи набрало би чинності, тобто його не можна було б уже опротестувати.
У справі школи в Мокрому до воєводи і бурґомістра ґміни надіслали листи зі зверненнями, зокрема, сеймова комісія національних та етнічних меншин і президент Світового конґресу українців, у яких звертали увагу місцевих самоврядників на неповторний характер школи та її значення для громадського життя села.
Школа у Мокрому є першою, господарювати якою доведеться українській меншині. Та, як показує дійсність, ґміни шукають і надалі шукатимуть заощаджень, тому не відомо, чи вона стане останньою, яку прийдеться нам захищати…

“Наше слово” №7, 12 лютого 2012 року {moscomment}