Григорій Сподарик, журналіст «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-08-05
У контексті польсько-українських відносин, а також загалом – міжнародних, урочистість спільного вшанування на високому державному рівні пам’яті жертв взаємного протистояння повинна перш за все давати чіткий сиґнал. Сиґнал, що час вийти із замкнутого кола взаємних звинувачень, залишити суперечливі моменти з минулого для дослідження історикам та віддати честь усім загиблим – воїнам ворожих тоді сил, а особливо представникам мирного населення. Саме таким чином наповнюється змістом мовна фраза “прощаємо і просимо прощення”.
Наскільки важко українцям та полякам досягти сьогодні такого рівня, показує історія з відкриттям меморіалу в Сагрині, де, нагадаймо, у березні 1944 р. польські Армія крайова та Селянські батальйони вбили кілька сотень українців, серед них дітей та жінок. Радше не буде перебільшенням ствердження, що справа вшанування пам’яті тут уже давно перейшла в політику – з очевидною втратою для самої пам’яті.
Меморіал цей мали відкрити ще у вересні 2009 р. тодішні президенти Віктор Ющенко та Лех Качинський, але остаточно це не відбулося. Пізніше ми дізналися про причини, а серед них така, що Л. Качинський остаточно піддався тискові кресов’ян. Їхня позиція відома: спочатку Україна повинна увіковічити поляків, убитих в 1943-44 рр. на Волині та в Галичині, а лише потім можна вшановувати українців, убитих поляками. Таким чином, Л. Качинський вирішив не дражнити електорату, який міг йому допомогти наступного року в переобранні на пост президента.
Навіть якщо й були тоді ще якісь шанси на спільні урочистості в Сагрині, то через кілька місяців звів їх майже нанівець В. Ющенко, присвоюючи Степанові Бандері звання Героя України. Цей жест з його боку, імовірно, також політичний і передвиборчий, для Польщі був абсолютно неприйнятним, тому вона досить швидко ініціювала прийняття Європарламентом резолюції, у якій в ім’я “європейських цінностей” просить уже нового президента України Віктора Януковича переглянути рішення попередника щодо Бандери.
Після трагічної загибелі в авіакатастрофі під Смоленськом Л. Качинського про урочистості в Сагрині домовляються нові президенти обох країн – Віктор Янукович та Броніслав Коморовський. На початку 2011 р., під час першого офіційного візиту В. Януковича до Польщі тодішня заступник глави його адміністрації Ганна Герман в інтерв’ю для “НС”, відповідаючи на запитання щодо спільного відкриття сагринського меморіалу, сказала: “президент ставив це питання й отримав ствердну відповідь від польського колеґи”.
Невдовзі київське видання “Український тиждень” справу уточнює, посилаючись на слова керівника Канцелярії президента Польщі Яцека Міхаловського про те, ще В. Янукович та Б. Коморовський домовилися про участь в урочистостях вшанування польських жертв в Острівках на Волині та українських жертв у Сагрині влітку цього року. Ми намагалися, у свою чергу, дізнатися в Канцелярії президента Б. Коморовського про більш конкретний термін, але у відповідь почули, що на цю тему ще нема жодної інформації, однак вона з’явиться на офіційному сайті президента після вирішення формальних питань, проте там і досі нічого про це немає.
Польське радіо ще наприкінці травня – знову ж таки, за джерелами в Канцелярії глави польської держави, – поінформувало, що президенти обох країн спільно віддадуть шану польським та українським жертвам 30 серпня. Однак нещодавно у мас-медіа з’явилася інформація, що не в серпні це відбудеться, а наприкінці вересня, бо не все ще готове в Острівках до прийняття президентів. Зокрема, не до кінця проведено ексгумацію, бракує відповідної дороги, а передусім – сам меморіал ще не завершено.
Сагринь знову мусить почекати, проте цього разу з приводу введення принципу паралелізму, який застосовується вперше – досі відкриття пам’ятників з участю обох президентів відбувалося окремо: у селі Павлівці 2003 р. (з приводу 60-ї річниці антипольських операцій на Волині), потім у Павлокомі 2006 р. (з приводу 60-ї річниці вбивства українців польськими підпільниками), у Гуті-Пеняцькій 2009 р. (з приводу 65-ї річниці знищення поляків цього села).
Зміна формули вшанування може розглядатися як спроба підсилення значення цих урочистостей, проте може також сприйматися як черговий засіб у політичних іграх. Хоч теперішня польська влада не є для кресов’ян тою вимріяною, проте, з іншого боку, вони самі та споріднені з ними середовища не можуть не розглядатися теперішньою владою як складова її осінньої парламентсько-виборчої казки (щоправда, мало надійна, але все ж таки). Іншою причиною очікування Сагриня на Острівки може бути те, що над Віслою і досі важко сприймаються повідомлення про польські провини в минулому. Найкраще показує це нещодавня реакція на публікацію Яна-Томаша Ґросса про не зовсім чесну поведінку поляків щодо євреїв під час ІІ Світової війни.
Що ж, коли до справи вшанування пам’яті вмішується політика, поданий раніше сиґнал до примирення перестає бути чітким і зрозумілим для звичайних людей. Поки що всі знаки показують, що треба нам зробити запас терпеливості й почекати до вересня…
“Наше слово” №32, 7 серпня 2011 року
