Йоанна Броновицька, Товариство “Солідарні з міґрантами

Аболіцію можна назвати вдалою наполовину, оскільки офіційна інформація від Управління у справах іноземців потрапила тільки до людей, які вже й так нею були зацікавлені раніше. Натомість серед імміґрантів є ще багато таких, хто практично ніде не буває поза своїм місцем проживання, яке часто є водночас і місцем праці, а це означає, що вони практично ізольовані від решти світу.
Так діється не тільки в малих місцевостях, у великій аґломерації людям теж буває важко віднайтися. У багатьох випадках міґрант стає приреченим на самотність, залишається наодинці зі своїми проблемами. Тому тепер нашим завданням є віднайти таких людей, усвідомити, що вони можуть розраховувати на підтримку, дати їм шанс нормально жити.
Безперечно, позитивним є те, що беручи участь у проведенні аболіції, міґранти стали більш упевненими, навчилися брати відповідальність за себе і за інших. Наприклад, допомагали заповнювати заяви, пояснювали незрозумілі пункти, коли траплялися складні питання. За той час створилася мережа взаємної допомоги, в яку кожен учасник залучав своїх знайомих: і самих міґрантів, українців, і також поляків. Адже люди по-різному вирішують свої проблеми. Деякі більше довіряють своїм, інші вважають, що поляки краще знають закони, тому воліють звернутися до них по допомогу. Так виникла ідея, щоб створити на цій основі організацію, яку ми назвали «Солідарні з міґрантами».
Надання воєводою дозволу на перебування в Польщі не розв’язує автоматично всіх проблем імміґрантів. Це може бути складний період – в емоційному плані – для тих, хто з приводу недійсних документів протягом багатьох років не міг виїхати й не мав теж можливості зустрітися
з рідними, оскільки для них це буде перша поїздка додому після довготривалої розлуки. Пізніше треба буде зайнятися виробленням чергових документів, здобуттям всіх необхідних дозволів та рішень відповідних посадовців, щоб не занапастити шансів на нормальне життя, яке дала їм аболіція.