д-р Андрій Шептицький, викладач Варшавського університету ■ ПОГЛЯДИ ■ №7, 2013-02-17
Майже кінчається святковий і радісний різдвяний час. Діти й молодь, згідно з давньою традицією, ходили з вертепами по хатах, виставляли їх у церквах. Дійство має нагадати про події з того часу, коли народився Христос, воно стає своєрідною формою євангелізації; короткі сценки супроводжуються колядами, які спільно співають і актори, і глядачі.
У вертепі традиційно представлені, зокрема, Ангел, три Царі, Ірод, Чорт, а також Жид, часто разом зі своєю жінкою. Жид не розуміє значення приходу на світ Спасителя; більше цікавлять його «інтереси» й добре, приємне життя. Під кінець його виганяють інші учасники вертепу. Зазначмо, що це – не найгірша доля, яка могла його спіткати. Ірода, відповідального за різню немовляток, забирає з собою Смерть.
Ані вертеп, ані присутність у ньому Жида не є суто українським звичаєм. Так писав про нього у XVIII ст. польський історик Єнджей Кітович, автор праці «Opis obyczajów za panowania Augusta III»: «Żyd wytrząsał futrem pokazując go z obu stron, jakoby do sprzedania, które nadchodzący znienacka żołnierz Żydowi porywał. Żyd futra z ręki wypuścić nie chciał. Żołnierz Żyda bił, Żyd, porzuciwszy futro, uciekał. Żołnierz wydarte futro Żydowi przedawał nadchodzącemu mieszczaninowi, a wtem Żyd skrzywdzony pokazał się niespodzianie z żołnierzami i instygatorem, biorącym pod wartę żołnierza przedającego futro i mieszczanina kupującego».
Не змінює це факту, що маємо з таким Жидом проблему. Християнство традиційно критично ставилося до представників юдаїзму – за те, що не прийняли Господа і, якби того було мало, розп’яли Його. Присутність Жида у вертепі є відлунням цього. Однак Католицька церква зірвала з таким способом мислення. ІІ Ватиканський собор у Декларації про ставлення Церкви до нехристиянських релігій «Nostra aetate» 1965 р. ствердив, що євреї – ані тодішні, ані сучасні – не є відповідальними за смерть Ісуса Христа. Не можна їх оскаржувати в тому, що не прийняли чи відкинули Господа; така теза не має підтвердження в Євангелії. Іван-Павло ІІ був першим папою римським, який відвідав синагогу, просив перед євреями вибачення за зло, якого вони зазнали протягом віків зі сторони католиків, звертався до представників юдаїзму як до «старших братів у вірі».
Релігійний бік справи – не єдиний, на який варто звернути увагу. Український народ є одним з тих у Європі, що у сфері іміджу мають проблему з антисемітизмом. Серед причин такого стану були значна присутність євреїв на українській землі до ІІ Світової війни, антиєврейська політика влади за царської Росії та погроми за Петлюри, врешті факт, що на окупованій німцями території України була проведена значна частина Голокосту. Мас-медіа правого спрямування в Польщі – зрештою, подібно до мас-медіа східноукраїнських чи російських, – охоче представляють Українську повстанську армію як антисемітів і фашистів.
Проте «український антисемітизм» не має виключно історичного виміру. Центр Симеона Візенталя (який протягом багатьох років висліджував нацистів після ІІ Світової війни) умістив 2012 р. Олега Тягнибока у списку головних антисемітів у світі, поруч, зокрема, з іранським режимом і єгипетським Мусульманським братством. Можна теж зробити висновок, що російські спеціальні служби намагаються грати картою «українського антисемітизму», щоб дискредитувати Україну на міжнародній арені. Не варто давати їм в руки черговий арґумент.
Залишається останнє питання. Дивлячись вертеп, охоче сміємося з «жидків». А що, якби на їхньому місці поставити когось нам ближчого – «українського бандита», «бандерівця», «уніата», «хохла», «руска»? Українці з Польщі протягом багатьох років відчували нехіть зі сторони польської влади та співгромадян. Так само й ті, хто тепер приїжджає на роботу, не завжди зустрічається з прихильністю. Цього року і одні, і другі будуть змушені черговий раз сповідатися перед колеґами, працедавцями й сусідами про події на Волині, хоч більшості з них ще й на світі не було тоді. Хтось відповість, що між досить неґативним стереотипом «українського бандита» й симпатичним-таки Жидом з вертепу існує різниця. Звичайно, це правда. Проте стереотип, навіть коли він жартівливий, таки залишається стереотипом; а ми – як представники меншини – повинні бути щодо них особливо чуйні.
Дискусія на тему присутності Жида у вертепі вже пройшла Україною. В минулі свята керівництво Українського католицького університету у Львові рекомендувало студентам, щоб зі сценарію дійства викреслити роль Жида. Студенти цієї ради послухалися й дотеперішнього антигероя замінив новий – Аґент. Подібно звучало приблизно в тому ж часі й висловлювання глави Української греко-католицької церкви Святослава Шевчука. Він запропонував, щоб до вертепу ввести нових дійових осіб, наприклад, Бізнесмена, який символізуватиме загрози, пов’язані з комерціалізацією нашого життя. Варто прислухатися до цих голосів.
