Записав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №45, 2012-11-04
проф. Степан Козак, колишній керівник кафедри україністики Варшавського університету
Ми зналися з Остапом Лапським ще тоді, як я повернувся з навчання в Київському університеті, відтак зустрілися разом у «Нашому слові». Це був початок знайомства, але вже тоді я був захоплений його поезією. У літературному, літературознавчому і поетичному дискурсі ми гарно проводили час. Коли я поїхав в Україну на аспірантуру, то в журналі «Дніпро» написав статтю про нього, а пізніше вже й про інших творців.
Остап Лапський був чудовим викладачем – це знають усі, хто пройшов його лекції у Варшавському університеті. Він умів притягнути до себе молодь своїми дидактичними вміннями, ерудицією і жартом. А нас додатково зближувало ще й те, що ми жили поблизу, в одному районі, й часто зустрічалися. Ці зустрічі були наповнені роздумами.
Ми будемо пам’ятати Остапа як постать, яка збуджувала думку, надихала, мала ориґінальний погляд, мислила самостійно, гостро бачила деякі справи. Він був стійкий, не йшов на компроміси, проте жартома не раз говорив – «покірне теля дві мами ссе».
Буває, сьогодні дехто умисно робить себе ориґіналом – а в нього це було в натурі. Як у творчості, так і в характері він вирізнявся своєю автентичністю. Це – весь Остап Лапський.
Марія Мандрик-Філь, колишня студентка О. Лапського, вчителька української мови в Білобірському ліцеї
Ми зналися з Остапом Лапським ще тоді, як я повернувся з навчання в Київському університеті, відтак зустрілися разом у «Нашому слові». Це був початок знайомства, але вже тоді я був захоплений його поезією. У літературному, літературознавчому і поетичному дискурсі ми гарно проводили час. Коли я поїхав в Україну на аспірантуру, то в журналі «Дніпро» написав статтю про нього, а пізніше вже й про інших творців.
Остап Лапський був чудовим викладачем – це знають усі, хто пройшов його лекції у Варшавському університеті. Він умів притягнути до себе молодь своїми дидактичними вміннями, ерудицією і жартом. А нас додатково зближувало ще й те, що ми жили поблизу, в одному районі, й часто зустрічалися. Ці зустрічі були наповнені роздумами.
Ми будемо пам’ятати Остапа як постать, яка збуджувала думку, надихала, мала ориґінальний погляд, мислила самостійно, гостро бачила деякі справи. Він був стійкий, не йшов на компроміси, проте жартома не раз говорив – «покірне теля дві мами ссе».
Буває, сьогодні дехто умисно робить себе ориґіналом – а в нього це було в натурі. Як у творчості, так і в характері він вирізнявся своєю автентичністю. Це – весь Остап Лапський.
Від університетських часів ми не бачилися 20 років. Зустрілися щойно 2000 р., під час Фестивалю української культури: і тоді наше знайомство знову ожило, переродилося в дружбу. Того ж року восени Остап Лапський приїхав до Білого Бору, а через рік у нашій школі ми разом святкували ювілей – 75 років від дня його народження.
Нашій школі та її учням пан Остап присвятив п’ять віршів, він виховував через поезію. Тому деякі класи на завершення школи підготовляли вечори його поезії. Уже тепер ми дивилися фільм про нього, відбулася академія інтерпретації поезії учнями, а на сороковий день від смерті улаштуємо читання його творів.
Вертаючись до останніх 12 років – у Білому Борі я переживала дуже гарні зустрічі з поезією Остапа Лапського задовго до того, як вийшли збірки. Він читав усе до телефонної трубки, наші розмови тривали біля двох годин. Це були своєрідні літературні вечори. У розмовах і листах, яких я маю понад тридцять, відчувається тепло. Як він писав в одному з віршів, я фактично подружилася з «Остаповою музою» і з ним самим. Тепер знаю, що він був дуже чутливий, страждав через брак розуміння від тих, для кого писав. Хотів, щоб його поезія жила і тут у нас, і в Україні. Хотів, щоб Україна зацікавилася його творчістю.
Він придумав, щоб у телефонних розмовах на прощання говорити «до почуття»: це означало, що наша розмова продовжиться після наступного телефонного дзвінка.
Останній раз ми розмовляли 7 липня, у день його народження. Тоді, прощаючись, я сказала: «до почуття, пане Остапе!». Проте він уже не відповів. Прощання зависло в просторі…
