Петро Тима, Стефан Дембіцький, Євген Місило, Кшиштоф Гецьман, Войцех Прокоцький ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-09-22
–Петро Тима, голова Об’єднання українців у Польщі
Вважаю, що понад двадцятирічний досвід демократичної Польщі (починаючи від червня 1989 р.) показав, що українській громаді конче потрібний парламентарій-українець. Водночас це повинен бути такий депутат Сейму РП, який знає і розуміє всю нашу громаду – від Перемишля до Щецина, від Кошаліна до Більська-Підляського; який має в неї авторитет і може розраховувати на її реальну підтримку.
Якщо врахувати ці два останні елементи, то сьогодні, на мою думку, немає в нашій громаді іншої серйозної кандидатури до Сейму Польщі, як Мирон Сич. Бо нам потрібний не такий депутат, який буде займатися тільки бюджетною дірою чи справами відкритих пенсійних фондів – хоч вони, безперечно, теж важливі. Однак для нас, як національної меншини, найважливіше те, щоб парламентарій умів, а найголовніше – хотів виступати зі справами, які турбують нас, українців. Інколи ці справи непрості, а їхнє вирішення вимагає довшого часу, відповідних знань, дипломатичного хисту, – тобто нам необхідна людина, яка переконана, що варто цими справами займатися, і знає, як досягти позитивного результату. Тому депутатом сейму від меншини не повинна стати випадкова людина, яку цікавлять передусім заголовки з перших сторінок газет, яка любить займатися популярними темами, відомими з телебачення – бо нібито про це всі говорять.
Думаю, під час передвиборчої кампанії такі критерії визначають собі не лише свідомі виборці-українці, але й усі інші меншини. Жодна нацменшина не висуває в кандидати двадцятилітню вродливу зірку телебачення чи спортсмена, а людей відповідальних і досвідчених, які вміють діяти, проявили свій професіоналізм, організаційні здібності та вмілість реалізувати конкретні завдання, з якими до них звертаються. Тут не вистачить тільки ораторський хист. Голосуючи в парламентських виборах, виборці-представники національних меншин повинні керуватися дещо іншими критеріями, ніж суспільство загалом. Тому ще раз варто підкреслити, що хоч для нас теж дуже важливе вирішення економічних і соціальних проблем, поліпшення стану доріг, проте з погляду національної меншини вони повинні стояти у виборчій програмі на другому, третьому чи п’ятому місці. На першому повинні бути справи збереження рідної мови й культури, і в нашому інтересі лежить те, щоб представляла їх у парламенті перевірена на практиці людина.
–Стефан Дембіцький, голова Ельблонзького відділу ОУП
Хоч воно, може, звучить і банально, але підтримка нашого кандидата – це справа гідності українців у Польщі. Маю на увазі нашу національну гідність. На мою думку, ми стали насправді суспільно дозрілою громадою: 20-30-літні представники української меншини – це вже люди, які також думають у категоріях соціуму, вони добре знають, чим є створення громадянського суспільства. Ми доросли до такого рівня, коли наша свідомість керує життям.
У виборі нашого кандидата важливіші не економічні, але суто патріотичні чинники. Саме вони забезпечують нашу внутрішню спрагу українства. Тут необхідна людина, яка підев цьому напрямі і намагатиметься заспокоювати потребу українства серед свідомих людей. Для мене й для моїх колеґ такі критерії вибору чи підтримки нашого кандидата – найважливіші.
–Євген Місило, історик, голова Українського архіву
Я пам’ятаю Мирона Сича ще зі студентських часів. Це людина заслужена, не лише для студентського руху, але і як педагог Ольштинщини – він засновник шкільного комплексу при ліцеї в Ґурові-Ілавецькому. Його депутатська діяльність довела, що М. Сич – це відповідна особа на належному місці. Якщо хтось в українському середовищі намагається дискредитувати його як людину та політичного діяча, витягаючи якісь наклепи про співпрацю з органами безпеки, – то це скандал.
У Польщі українцям треба вирішити багато проблем, перш за все пов’язаних з акцією “Вісла”. Ми – єдина категорія громадян Польщі, які, як жертви сталінських репресій, не діждалися до сьогодні реабілітації в жодній формі. На вирішення чекають справи увічнень: нашу меншину трактують як об’єкт, а не як суб’єкт. До цього доходять питання шкільництва, Церков і багато інших проблем, які повинен залагоджувати наш депутат. Шокує мене теж те, що ми маємо лише одного серйозного кандидата в депутати – порівнюючи з німецькою чи білоруською меншинами.
Необхідно сказати, що М. Сич має природний політичний талант, досвід, а передусім – йому довіряє громада. Цю довіру він заробив раніше, коли важко працював при утворенні шкільного комплексу, а потім – у самоврядних структурах. М. Сич нам необхідний – і навіть не можу собі уявити, що буде, як він не пройде. Тоді втратимо не тільки можливість діалогу, але й можливості впливу на рішення парламенту, які стосуються українців. Саме М. Сич вносить багато до діалогу між Україною та Польщею.
–Кшиштоф Гецьман, бурґомістр Кентшина
Треба мати неабиякі здібності, щоб успішно працювати для добра громади – до того ж, багатонаціональної, як у випадку нашого реґіону. Прикладом оптимального поєднання можливостей людини та її особистості є Мирон Сич. За його діяльністю я спостерігаю щонайменше від тих часів, коли він уперше став головою сеймику, аж дотепер, коли він є депутатом Сейму РП. У нього є природна доброзичливість, прихильність, любов до людей, готовність їм завжди допомагати, – що серед політиків трапляється не так часто. Він просто вміє установити безпосередній контакт з людьми. Можливо, якоюсь мірою це результат його досвіду як вчителя, педагога, а відтак – самоуправлінця, триразового голови сеймику. І саме це вже є великою вартістю. М. Сич є людиною, яка, знаходячись у межах законотворення, прекрасно розуміє ситуацію своєї країни і дуже мудро вписує в цю ситуацію потреби українських середовищ Польщі. Він – лідер багатьох культурних, спортивних, інтелектуальних ініціатив. Мені здається, що ця людина є ідеальним представником різних напрямків, потреб і сподівань, багатства на Вармії та Мазурах. Він має дар об’єднувати, прагне, щоб політичний колорит став силою і нашого реґіону, і всієї держави.
–Войцех Прокоцький, староста Бартошицького повіту
Майбутнє, а разом з ним і добробут людей залежить від найнижчих структур влади (ґмінних, міських, повітових, самоврядних), які є основою нашого устрою. Неоцінимі ті люди, які це розуміють: вони, маючи відповідний досвід, повинні приймати закони, що сприятимуть розвиткові самоврядування. Такою особою є депутат Мирон Сич, який майже три скликання був головою вармінсько-мазурського сеймику, майстерно поєднуючи коаліцію з опозицією – до сьогодні, завдяки його мудрим заходам, у нас немає великих політичних конфліктів. М. Сич завжди підтримує самоврядування – починаючи від ґмін. Допомагає, відкриває двері до компетентних людей у відомствах, знаючи, про які справи і з ким розмовляти. Я ще не зустрівся з відмовою з його сторони. Підсумовуючи: М. Сич розуміє специфіку, значення й потреби самоврядування, а отже і всіх мешканців. Отаких людей побільше б у парламенті. 9 жовтня віддам свій голос саме за М. Сича і буду заохочувати інших, щоб і вони проголосували за нього.
Зібрали П. Л. і С. М.
“Наше слово” №39, 25 вересня 2011 року {moscomment}
