Записав Г.С. ■ ПОГЛЯДИ ■ №17, 2016-04-24
Петро Табака, вчитель, член ОУП
Вже п’ять років я працюю вчителем у міжшкільних пунктах навчання української мови у Лідзбарку-Вармінському, Доброму Місті та Свйонтках. Всюди намагаюся співпрацювати з тереновими структурами Ольштинського відділу ОУП. Шевченківські свята, вертепи, День мови чи роковини Голодомору – це традиційні заходи, у яких з артистичною програмою виступають мої учні. Ці заходи проводяться у співпраці з лідерами ОУП. В організації на рівні ольштинського відділу після ознайомлення з документаційним процесом відповідатиму за його правильне ведення. На даний момент це головне. Завжди можна в програму організації пробувати вводити щось нове. Однак на цей рік ми вже маємо прийнятий графік праці і заходів, тому треба зосередитись на його виконанні.
Я погоджуюсь з думкою, що в майбутньому ми повинні максимально зосереджуватися на праці з дітьми. Вже нині маємо заходи, адресовані до них, наприклад, конкурс співаної поезії в Ольштині, але цю пропозицію слід розширювати. Дуже позитивними є такі моменти, коли при нагоді об’єднанівських заходів організовуються майстер-класи для дітей зі співу, вишивання, випікання кераміки, виготовлення ляльки-мотанки, виплітання тощо. Я бачу, що це приваблива форма безпосередньої участі молодшого покоління в наших ініціативах. У нашій громаді потенціал для розвитку українства, без сумніву, існує. Його в основному становлять люди, яких бачимо на українських заходах чи в церкві. Хоч суспільні процеси відмивають молодь з реґіону, то все ж таки значною є кількість тих, що не виїхали, оскільки знайшли працю і заклали сім’ю. Ми мусимо їх залучити в ряди організації.
Деякий час тому я познайомився з дівчиною із Сум (східна Україна), яка потрапила до Ольштина. Вона займається писанням проектів для польських шкіл, у результаті яких проводяться літні табори для місцевих учнів та учнів з України. Цього року в її програмі будуть театральні заняття, свято Івана Купала, вивчення мови сусіда тощо. На мою думку, нам варто діяти за подібною схемою і такими ініціативами охоплювати дітей з пунктів навчання. Важливими є також екскурсії в Україну. При допомозі ланок з Лідзбарка-Вармінського, Доброго Міста і місцевої церкви організовую для дітей після закінчення навчального року екскурсію до Львова. Такі виїзди показують молодій людині, що її українство – це не тільки співи і танці. Я так само переконаний, що нам не слід відмовлятися від культурних ініціатив у менших осередках відділу. Там живе багато українців старшого покоління, які не мають змоги їздити на заходи у віддалені осередки.
Праця на місцях знову-таки повинна мати моменти, спрямовані на молодше покоління. Разом зі своїми учнями їжджу на дитячий фестиваль в Ельблонзі, огляд вертепів і колядок у Венґожеві, співану поезію в Ольштині чи перегляд малих театральних форм у Бартошицях. Бачу, що діти дуже люблять ці заходи. До підготовки до них важливо включити батьків, які охоче допомагають. Дуже часто свої виступи записуємо на відео, а потім аналізуємо на уроці української мови. Дискусія над тим, що вийшло добре, а що погано, не лише дозволяє в майбутньому виступати краще, а робить заняття української мови цікавими.
Отже, наші місцеві культурні ініціативи дуже важливі. Плануючи їх, завжди варто знайти місце для виступів дітей з пунктів навчання. Це не лише притягуватиме дітей до українства, а й спричинить появу серед публіки їхніх батьків, бабусь і дідусів, а також чимало інших близьких осіб.
