Григорій Сподарик, журналіст «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-05-18
“Почули від знайомих; знали з преси; уже це зробили або мають намір; особисто або хтось допоміг; сам себе та ще 100 інших; у неділю біля церкви або в домівці; на Великодні свята з онуком; з волонтером у перерві концерту”, – це лише декілька з можливих та вже перевірених життям варіантів нашої активної участі в переписі населення. Його вступні результати стануть відомі десь наприкінці року, а рапорт з основною інформацією, імовірно, вийде в середині наступного. Повні дані, що ілюструватимуть нашу переписну активність, з’являться ще пізніше.
Хочеться вірити, що тепер не буде такого розчарування, як після перепису населення 2002 р. А той більше, ніж реальну кількість українців у Польщі, показав наше розуміння (чи радше нерозуміння) подібних викликів. Тому варто знову і знову нагадувати відому всім істину, що слід зробити щось не лише для себе, а й для громади, бо від вибору слова “українська” у графі “національність” залежатиме стан нашої освіти, рівень культурної активності.
Екзамену 2002 р. ми не здали на відмінно, хоч доклалася до такого результату й держава, дозволяючи, наприклад, працювати несумлінним рахівникам, які не всім ставили запитання про національність, відповіді записували олівцем, а потім їх виправляли.
Знаємо, що й сьогодні трапляються ситуації, коли вони обминають запитання про національність, однак теперішній перепис базується не на зустрічі з рахівником, а на особистій активності громадян (і не тільки) та самопереписуванні за допомогою Інтернету.
Коли подивитися на цьогорічну інформаційну кампанію, розгорнуту як нашими організаціями, духовенством, так і мас-медіа, то виглядає на те, що для інформування громади про перепис зроблено вже досить багато. Не міг про нього чути, мабуть, лише той українець з Польщі, який не відвідав останнім часом жодного нашого заходу, не був ані разу в церкві, не читав жодної газети, не дивився чи не слухав українських передач. Отже, при підрахунку ймовірності нашого переписного успіху на перший план висувається особисте зацікавлення та активність кожного з нас – це теж не новинка, а радше мантра, яку повторюємо раз у раз протягом довшого часу.
Допомога в переписі п’ятдесяти чи ста іншим особам – це не видумка на потреби коментаря, а зафіксовані факти (при цьому не поодинокі) чиєїсь волонтерської жертовності. Проте водночас – теж не раз – траплялися ситуації, коли офіційний рахівник говорив тим, які самопереписалися в Інтернеті: “Ви відбираєте мені хліб!” Звичайно, можна повторювати за прес-секретарем Головного статистичного управління Артуром Саторою, що особа, яка самопереписалася, дійсно зникає з обліку рахівника. Однак цей самий службовець пояснює далі, що на це місце входить новий “клієнт”, і, звичайно, за ним ідуть нові гроші за заповнення анкети. В цьому місці насувається запитання: чи поповнення чийогось гаманця – це напевно та мета, до якої слід прагнути в цьогорічному переписі? А вже зовсім на кінець – якщо комусь аж так на хліб не вистачає, то завжди можна попросити про допомогу в благодійних організаціях, яких не бракує.
“Наше слово” №21, 22 травня 2011 року {moscomment}
