Записав П.Л. ■ ПОГЛЯДИ ■ №21, 2015-05-23
Мирослава Джурко, організатор виїздів у село Журавці
Невдовзі почнеться час відпусток, екскурсій та різних виїздів. При нагоді подорожей південно-східною Польщею ми не повинні забувати про рідні села. Це навіть наш обов’язок – не обминути рідну місцевість, зайти на місцевий цвинтар, помолитися, запалити свічку і хоч на мить задуматися. Чому ми повинні це робити?…
На своєму прикладі знаю, що коли я відвідую село мого батька, коли йду Журавцями, уявляю собі, як мій батько колись ходив цими дорогами, як бігав по полях, і навіть уявляю собі, де ховався перед виселенням. На жаль, я вже не можу його запитати, як тоді все було, але можу собі це уявити. Особливо це мені вдається, коли я буваю в Журавцях, звідки родом мій батько. Думаю, що не тільки зі мною таке діється. Наступне, що дуже важливе, у місцевостях, звідки були виселені українці, залишилися цвинтарі. Звичайно, вони тепер у різному стані, проте основним для нас повинно бути те, що там поховані наші предки. Ми особливо маємо про це пам’ятати. Для нас не повинні бути байдужими ці кладовища, бо ж там поховані члени наших сімей…
Мене саму, коли я була малою дитиною, трохи дратувало, як я чула від мами чи тата слова: «А у нас вдома…». Коли тепер сама їду до Журавців, переважно у вересні на церковний празник, коли чую український спів у місцевій святині, то вже розумію моїх батьків. Хоч я народилася на Мазурах, то тепер сама вважаю Журавці «своїм селом». Під час виїздів до рідної місцевості, спілкуючись зі старшим поколінням, завжди дізнаюся щось нове про батька та моїх рідних. Думаю, що так є не тільки в моєму випадку. Тому вважаю, що наш обов’язок – їхати до рідних сіл, щоб пізнавати історію своєї родини. Саме така поїздка – це унікальна нагода довідатися про нове. Це також наш уклін їм.
При нагоді виїздів до рідних місцевостей чи то на празники, чи на екскурсії не забуваймо про наймолодше покоління, яке щораз менше цікавиться нашим минулим. То передусім ми, батьки, вдома, а вчителі у школі на уроках української мови повинні говорити з дітьми про історію наших сімей. На науку про минуле ніколи не є зарано. У такій науці напевно можуть допомагати виїзди на рідні землі. Сама знаю приклади, коли молоді люди, які побували на празнику в Журавцях, тепер хочуть частіше туди їздити, бо чують, що звідти виводиться їхнє коріння.
Помічаю також ще одну дуже важливу річ: такі виїзди гуртують не тільки вихідців з даного села, але духовно єднають нашу громаду на місцях, де живемо сьогодні. ■
