(гс) ■ ПОГЛЯДИ ■ №25, 2013-06-23
Ксеня Довгань-Доманська, учасниця вишколу з Любина
Не знаю, чи буде продовження циклу вишколів для членів українських організацій у Польщі – проте, думаю, їх було і є замало. Хоч я брала участь у трьох вишколах, то хочеться побувати і на чергових.
Треба вчити молодих, які невдовзі мають стати лідерами організації, щоб вони розуміли специфіку праці з громадою вже у зовсім нові, інші часи. Світ іде вперед, а спосіб мислення і схема праці деяких структур організації залишилися ще в попередньому столітті. Вважаю ці вишколи за ключ до дверей, котрі щойно відкриваються на зміну самого об’єднання і його праці з громадою. Тепер необхідно цих молодих людей навчити бути лідерами.
Завдяки таким зустрічам, імовірно, молодь зацікавиться українськими проблемами. Однак бачу, що важко знайти молодих людей, охочих взяти участь у вишколах. Останнє навчання, яке тривало кілька днів, було спрямоване на подальшу працю на громадських принципах: а, думаю, важко молодих мобілізувати, якщо не бачать вони в цьому якоїсь конкретної, навіть треба сказати, матеріальної користі. Просто сьогодні такий світ. З другого боку, на вишколи приїжджало кілька молодих осіб з різних міст Польщі. І видно було, що вони хочуть змінювати функціонування українців у Польщі. Але кілька осіб, які розуміють потребу зміни і способу стандартів праці в ОУП, – трохи замало.
Вважаю, що така форма праці – це щойно початок дороги, щоб ми мали лідерів. ■
Аркадій Путько, учасник вишколу з Ґданська
У вишколі беруть участь люди, зацікавлені життям української громади в Польщі. Вони мають можливість обмінятися думкою, поговорити про проблеми, які стосуються кожного реґіону Польщі та функціонування в ньому українців. Мені цікаво було побувати на вишколі, оскільки я не знав, які труднощі мають, наприклад, українці у Вроцлаві. А виявляється, в них існує проблема відносин з польською більшістю. Крім того, завдяки участі в зустрічі міґрантів з України, бачу, що більшість громадян України, які приїжджають до Польщі, не знає про наше тут існування та функціонування. Саме на вишколі я помітив, що є проблема поширення інформації про українську меншину серед іміґрантів: тепер я усвідомлюю, що над цим треба нам попрацювати.
У Ґданську нас вчили, як уміло добирати проекти, котрі були б спрямовані конкретно на нашу громаду. Щоб такий проект обійняв групу й відповідав її потребам, спершу треба усвідомити, чого ми хочемо конкретним проектом досягти.
Думаю, такі вишколи нам потрібні, оскільки в нашій організації (ОУП – пл) є випадки реалізації різних завдань чи заходів, які не потрапляють до адресата. Наприклад, маємо багато зустрічей на історичні теми, презентації книжок. А може, це не конче потрібно людям? Може, краще більше зосередитися на вихованні дітей і молоді? Саме на такі запитання під час вишколу ми намагалися знайти відповідь. ■
