Кристина Черні, критик, історик мистецтва ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-03-02
Кристина Черні, критик, історик мистецтва, авторка багатьох публікацій про мистецтво Ю. Новосільського; незабаром вийде її книжка-біографія ю. Новосільського “Nietoperz w świątyni” (вид. “Znak”)
Це був гігант, гігант думки, гігант уяви. Ми не до кінця ще усвідомлюємо, яку велику й багату спадщину нам залишив – у мистецтві, богослов’ї, філософії, духовному світі. Друга сфера, менш відома, була надзвичайно творча, плодовита й ориґінальна.
Уведення східного духовного світу до культури дуже збагачувало польську культуру. Він виходив з православного богослов’я і неймовірно це розширював. Він був вільним від конфесійного мислення, догматизму. Роздивлявся по боках і брав з усіх можливих джерел. Він вважав, що на те Бог дав нам розум, щоб різним способом ми шукали доріг до неба, Бога, мудрості. Це був такий пан-екуменізм. Не тільки єднання всіх християнських Церков, але й поєднання всіх духовних зусиль у трансцендентному напрямі, щоб вийти поза матеріальну дійсність. Отець Тішнер сказав колись, що в Польщі ніколи не було порядного богослов’я, бо не було навіть жодної єресі. Єресь виникає там, де є живе богослов’я. Новосільський є власне запереченням цього, що не було богослов’я: було правдиве живе богослов’я. Він дуже цікавився єресями, іконоборством, бо вважав, що і в них є зерна правди. Якщо хтось ризикує дуже багато втратити, ризикує своїм життям, платить ціну за свої переконання, а часто така доля чекала на рухи, секти та відступників, то належить пошана для такої детермінованої духовності. І там також треба шукати – чи нема влучних інтуїцій?
Він не дозволяв закритися в жодній катехізисній формулі. Цього вчив у своїх текстах. Вони не є повсюдно відомі. Я мала щастя, що редаґувала для видавництва “Znak” розмови з Новосільським, зокрема невідомі розмови, які записані на касетах. Як слухач стверджую, що глибина інтуїції була надзвичайна. Це власне є, так як він говорив, “введення бацили культури Сходу до культури Заходу”. Він вводив “бацилу” на багатьох рівнях. Звичайно, найбільш відоме – це мистецтво. Він, здається, єдиним є митцем, який успішно поєднав східне мистецтво – ікони, Візантію, – з традицією аванґарду, не тільки західного. Раніше збігалося мистецтво ікони ХVІІ-ХVІІІ ст. з західною культурою, а тут ідеться про поєднання з аванґардом, тобто найціннішого в культурі ХХ ст. У поєднанні мистецтва ікони – особливо канонічного, традиційного – він зміг оживити “бацилу” аванґарду до візантійського світу, світу ікони. Це йому вдалося, створив щось дуже живе й переконливе.
Іншим питанням є спосіб сприйняття його мистецтва. Його сакральні шедеври зустрічало відкидання, хтось не хотів молитися перед цими іконами. Це було всупереч звичкам. Варто згадати, що Новосільський вводить таку думку, що це не лише руські ікони, цього Сходу, але це є повернення ще глибше, до наших коренів з-перед поділу, з-перед схизми – до Греції, Візантії, до передхристиянського світу. І це наше спільне коріння, також римо-католицьке. Деякі єпископи глузували, коли входили до костелів, у яких були розписи Новосільського: “А що це за церковки?” Вони не усвідомлювали, що ставали перед власною спадщиною. Новосільський осмислив нас своїм мистецтвом і словом – яким великим багатством є забуття нашої християнської культури в різноманітті, не тільки у витертій догматичній схемі. Ми ще будемо довго стояти перед його творчістю не до кінця підготовлені. Хтось колись назвав його пророком. Я думаю, що в цьому є якась правда.
Записав Я. П.
“Наше слово” №10, 6 березня 2011 року {moscomment}
