Степан Мігус, журналіст ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-09-08
Ми щораз частіше віддаємо наші надбання в чужі руки. “Прикордонні зустрічі”, обжинки, інші заходи починають уже для нас організовувати польські установи або організації. Від українських ініціаторів доводиться чути, що в нашому середовищі немає кому цього робити. Давнім помислодавцям не дозволяє вік, а молодші – воліють без зобов’язання поласувати кухлем пива чи чогось міцнішого. Треба погодитися з тим, що не так вже й багато людей горнеться до громадської роботи (як це, зрештою, завжди бувало).
На той чи інший захід роками працюють ті самі люди: вони мають право сказати “досить”. Але… Понарікають і наступного року роблять свою роботу для добра всієї, найчастіше щораз більш інертної громади. І шана їм за це, бо ж що іще можемо їм дати?
Здавання позицій не почалося вчора чи позавчора. Важко навіть окреслити коли саме. Воно однозначно почалося від невинного, як здавалося б, слова “інтеґрація”. А то ми почали відмовлятися від української мови, проводячи заходи польською, бо немовбито інші не зрозуміють; а то головними організаторами почали називати органи самоврядування, будинки культури чи навіть приватні фірми; а то на українських заходах почало з’являтися щораз більше й більше польських виконавців, ба – і свої співали нерідні пісні. Самоврядні структури особливо активними є цього року, коли грядуть вибори до Сейму РП: а ми не реаґуємо, не протестуємо, не беремо справ у свої руки – навпаки, як це трапляється в деяких випадках ще й допомагаємо їм, віддаємо ініціативу. Ніяк не цінуємо наших спільних інтересів.
Головна рада ОУП схвалила постанову про підтримку кандидатури Мирона Сича у виборах до Сейму РП у жовтні цього року. Така настанова повинна бути правилом для всіх ланок нашої організації. Тим часом деякі члени теренових управ ОУП при нагоді українських заходів, організованих неукраїнцями, намагаються пропустити на одну чи другу сцену кандидатів, які балотуються зі списків неприхильних нам партій лише для того, щоб зашкодити рекомендованому кандидатові.
Наступні два-три роки будуть без виборів. Я переконаний, що зацікавлення деяких староств чи інших самоврядних одиниць організуванням українських заходів зменшиться. А потім знов почнеться кокетування, щоб лиш здобути якнайбільшу кількість голосів, а при нагоді – знищити українську активність. А що далі? Далі – “повна інтеґрація”, тобто асиміляція. Чи цього хочемо? Цього з певністю хотіли автори операції “Вісла”. Не робімо їм приємності.
“Наше слово” №37, 11 вересня 2011 року {moscomment}
