Записав Г.С. ■ ПОГЛЯДИ ■ №34, 2013-08-25
отець митрат Стефан Батрух, парох Греко-католицької парафії в Люблині
Перенесення осідку глави Греко-католицької церкви до Києва − це дуже вагомий і символічний момент. У другій половині ХVІ ст. не львівські чи перемиські митрополити, а саме київські підписували унію – установчу для нашої Церкви. Зрозуміло, що саме в цьому місці повинен бути й кафедральний храм глави Церкви – собор. Його будівництво й освячення сприяє процесові гуртування греко-католиків усього світу. Причому зараз дуже виразно видно, що вони хочуть відкривати для себе Київ як місце, де князь Володимир запровадив християнство.
Думаю, що для багатьох з тих, хто живе поза межами України, цей момент допомагає віднайти свою ідентичність. Собор і Київ − місця, до яких можна повертатися, і з якими можна себе ототожнювати. Важливим є також спосіб спорудження цього кафедрального собору. Блаженнійший Святослав Шевчук підтримав звернення свого попередника кардинала Любомира Гузаря, щоб святиню будували самі греко-католики з України та діаспори без підтримки того чи іншого олігарха. Це, напевно, виклик, але саме такий підхід дозволяє не втягуватись у такі некорисні явища української дійсності, як корупція чи інше зловживання державними фінансами. Крім того, символічним є також місце розташування ділянки, на якій побудований собор.
Важливим сучасним викликом є об’єднання східних Церков. Виникає питання: чи освячення греко-католицького собору в Києві стане моментом протистояння? Наша унія з Римом дуже часто викликає суперечливості чи напруження. Проте, якщо українська державна влада свідомо не перешкоджатиме такому процесові, то я вірю, що об’єднання Церков є цілком реальним.
Крім того, перенесення греко-католицької кафедри до Києва − це повернення до центру українських культурних, суспільних та політичних процесів. Київ цим живе і променіє на інші регіони. Присутність у Києві − це поштовх до того, щоб греко-католики стали партнерами православних Церков. Звідси ми теж можемо сміливіше виходити з християнськими цінностями на східні області України, де вже існують наші структури, які треба розвивати і зміцнювати.
З іншого боку, ми не можемо зосереджувати свою активність лише в Україні. Думаю, що наша Церква має всі передумови для того, щоб стати партнером у поширюванні християнських цінностей в інших частинах Східної Європи, також у Російській Федерації. Поки що нема політичної волі з боку російської влади дати свободу дій Греко-католицькій церкві. Але все ще попереду. Понад 20 років тому ніхто не вірив, що стане можливим відродження нашої Церкви. так само сьогодні може здаватися нереальним розвиток і створення нових структур в інших реґіонах Східної Європи. Я думаю, що через 5–10 років це виявиться і можливим, і потрібним. З Києва це робити легше, тому в контексті перспектив нашої Церкви перенесення осідку було правильним і натуральним кроком.
