Григорій Сподарик, журналіст «НС» ■ ПОГЛЯДИ ■ 2011-03-10
Дійсність останньої зустрічі міністра Костянтина Грищенка з лідерами українських організацій Польщі не зовсім відповідає офіційній інформації, – що звучить: “обговорено широке коло питань”, – яку можна знайти на веб-сторінці Посольства України в Польщі. Проблема в тому, що “коло” ані не було “широким”, ані – тим більше – питання не були обговорені. Коротке й загальне введення самого міністра та два виступи українських лідерів – у стилі “експрес”, з огляду на часову обмеженість, – можна намагатися визнати лише певним сиґналом проблем.
Але це далеко не той процес, який називають “дискусією”. Якщо взяти до уваги факт, що в рамках нещодавнього візиту до Польщі президента України Віктора Януковича також не було зустрічі з місцевими українцями, то постає запитання – чи маємо вже справу з певною стійкою тенденцією, де за деклараціями про пріоритетність зв’язків із закордонним українством не йдуть конкретні дії? Питання в тому, чого українці в Польщі з боку офіційного Києва очікують та потребують.
Однак не є так, що користі цієї моделі попливуть тільки в одному напрямку. Про це, попри стрімкість зустрічі, встигли чітко заявити українські лідери. Десятки наших культурних заходів, на які приїжджають гості з України, активність наших людей у самоврядуванні, що нерідко спричиняє встановлення партнерських відносин між польськими та українськими містами або реґіонами, наші люди в організаціях, які реалізують за європейські кошти програми, спрямовані на розвиток України, також українець-депутат польського парламенту – це лише деякі складові потенціалу, який українці в Польщі хочуть використовувати для розвитку польсько-українських відносин.
Для України, яка – на відміну від багатьох інших держав – над Віслою не має центру, який займався б її популяризацією, – це дійсно неабиякий капітал: однак чи його добачають? Подібне запитання можна було почути під час зустрічі з К. Грищенком. Складається, проте, враження, що Київ не надто силкується, щоб відповідь прозвучала однозначно: “так”. Отже, м’яч – далі на його боці. Проте українська команда з Польщі виразно заявила, що “паперово-декларативні” змагання потрібно було замінити справжніми партнерськими.
Як буде – побачимо, хоч коли міністр К. Грищенко офіційно заявляє, що російське правосуддя мало підстави висловлювати претензії до українських організацій на своїй території, бо ті… не “проводили щорічних зборів”, то можна мати певні сумніви до якості партнерства Києва з закордонними українцями. У Варшаві, коментуючи справу, міністр відзначав, що кожна організація мусить дотримуватися законодавства країни, у якій діє. Це правда, але правдою є й те, що кожна держава має право реаґувати – так, як Польща, що захищає польські організації в Білорусі, які в оцінці тамтешньої влади теж не завжди дотримуються місцевого законодавства…
“Наше слово” №11, 13 березня 2011 року {moscomment}
