Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2009-04-02
Секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва Анджей Пшевозник на засіданні сеймової Комісії національних та етнічних меншин 19 березня знову доводив, що меншини, коли йдеться про місця пам’яті, загострюють ряд питань, зривають домовленості, блокують діалог, порушують закони тощо. Представники меншинних організацій виставили ідентичну оцінку, хоча порушником правил називали самого секретаря.
Єдиний справедливий
Основні звинувачення, які звучать на адресу Пшевозника, незмінні – рада під його головуванням не консультує з меншинами рішень щодо місць пам’яті та віддає перевагу міждержавним переговорам у цьому плані.
В оцінці Об’єднання українців у Польщі, секретар часто розповсюджує тенденційні інформації, а голова ОУП Петро Тима говорив (на основі документа, якого отримали на засіданні депутати), що рада має заздалегідь визначену тезу – показати меншини як невірогідного, а РОПБіМ – як чесного партнера. В оцінці Тими, рада постійно застосовує подвійні стандарти, прикладом чого є хоча б Павлокома, де українцям дозволили вмістити напис “трагічно загиблим”, а поруч – на польському меморіалі видно слова “загинули з рук українських націоналістів та померли на “нелюдській землі”. Григорій Купріянович – голова Українського товариства у Люблині, прямо запитував, чи рада передбачає місце на погляди громадян Польщі іншої національності і чи мають вони право до своєї історичної пам’яті? На його думку, варто також вирішити, чи рада є установою відкритою на всіх своїх громадян, чи такою, що добачає лише польський національний інтерес. Броніус Макаускас – віце-голова Литовської спільноти в Польщі відзначав, що Пшевозник часто висловлюється тоном “єдиного справедливого”, а з його уст “принцип залежності ллється завжди і густо”. За словами Макаускаса, праці над литовськими місцями пам’яті затримуються вже в моменті ініціативи і щоб подолати перепони, також авторства РОПБіМ, зразу потрібно виходити на рівень державних польсько-литовських відносин. Петро Кадльчик – голова Об’єднання жидівських віросповідних ґмін, доводив, що функціонування ради спирається на застарілому законі та часто використовується для створювання формальних перешкод навіть там, де щодо місця пам’яті існує порозуміння з місцевою владою.
Сагринський приклад
Проблеми у відносинах “меншини – рада” добре видно на прикладі спорудження меморіалу в Сагрині, де з рук Армії крайової загинули українці. Пшевозник говорить, що тут офіційним заявником у рамках двостороннього договору була українська сторона в особі Волинської обласної державної адміністрації і справу консультували з сім’ями загиблих. У його оцінці, усе проходило правильно, однак, за словами Г. Купріяновича, про форму хреста і написи на меморіалі ніхто не говорив з представниками української громади та Православної церкви у Польщі: “Усе відбулося без нашої участі, при чому в цій справі я не маю мандату звертатися до українських установ, тільки до польських, бо я є громадянин цієї країни”, – говорив Купріянович. Крім цього, голова товариства відзначав, що з ініціативою про увічнення пам’яті не повинна виходити Україна, а сама РОПБіМ, бо йдеться про жертви, а навіть злочинців, які мали польське громадянство. “У справі Сагриня ви або чогось не зрозуміли, або свідомо доводите до конфлікту, якого не повинно бути” – прямо звертався депутат М. Сич і питав секретаря: “Чи ви не помітили, що нині в цьому залі ніхто не висловився позитивно про вашу діяльність, про консультації з Вами та спосіб вирішування ряду справ”? Сич водночас вносив про те, щоб рада негайно розробила і представила модель, на яку спиратимуться переговори з меншинами у плані місць пам’яті.
Однак не помітив
Державні службовці, які відповідають за співробітництво з меншинами, часто не погоджуються зі своїми партнерами, однак деколи признаються до помилок і говорять про потребу перегляду відносин. Така поведінка зовсім чужа секретареві Пшевознику, який під час засідання незмінно доводив, що звинувачення меншин є безпідставними, а він сам виконує усе згідно з законами. Секретар абсолютно не прийняв критики, зокрема й від українців, але його слова доводять, що виразно чув і прислухається до кресових середовищ, приватних осіб, депутатів, а навіть профспілки “Солідарність”, які мають зауваження щодо леґальності деяких українських місць пам`яті. Стосовний рапорт з’явиться вже під кінець квітня. Секретар повідомив також, що не буде говорити з ОУП, бо організація не проявляє доброї волі щодо діалогу, а справи місць пам’яті виносить у “неправильному світлі”. “Ми виконуємо велику роботу, яку нині меншинні організації знецінюють”, – скаржився секретар, а його критика досягла і нашого тижневика, де, мабуть, найбільше до Пшевозникового збудження спричинився Б. Гук і його критичні статті про діяльність ради та її секретаря. “Наше слово” в оцінці шефа РОПБіМ – це структура, яка псує атмосферу польсько-українських відносин, ображає державу Польщу, її установи і його особисто. Можливо, це збіг обставин, але протягом багатьох років ідентичні закиди ставлять нам кресові середовища та інші, кому, мабуть, не зовсім подобається незалежне функціонування українців у Польщі. Поки що демократичний принцип свободи слова чи думок перемагав, але побачимо, як це буде після заяви секретаря, що у справі тижневика певно “треба буде прийняти чіткі рішення”. Якщо розуміти такі слова дослівно, то такого становища варто побажати міністру культури Богданові Здроєвському, який отримав 26 лютого від ОУП лист, де на конкретних прикладах демонструється некоректна поведінка секретаря Пшевозника.
“Наше слово” №14, 5 квітня 2009 року
