Петро Андрусечко ■ УКРАЇНА ■ 2009-08-26
Отже, маємо повторення 2004 р.: російський фактор знову “засвітився” перед виборами в Україні. Москва вирішила нагадати, що має в них голос. П’ять років у товаристві Віктора Федоровича показувався під час відвідин України сам Владімір Путін. Разом з ним приїжджав і Дмітрій Медведєв, який відповідав за проект “Янукович” з боку Кремля. Тогочасний президент України Леонід Кучма був зацікавлений у російській допомозі, взамін за неї з української оборонної доктрини зник запис про стратегічний курс України на інтеґрацію з НАТО.
Сьогодні Росії варто забути про подібні “братерські” жести з боку української влади. Російська влада за допомогою державних ЗМІ створила з України образ ворога. 11 серпня на сайті президента Російської Федерації з’явилася інформація про відкрите послання президенту України Віктору Ющенку. Там уміщено відеоролик, у якому Медведєв звинувачує українську владу. Який же список претензій?
Насамперед, Медведєв вка зує, що від серпня 2008 р. російсько- українські відносини знаходяться в критичному стані. Що ж такого відбулося минулого літа? Ключовим моментом є російсько- грузинська війна. Українці під командуванням Ющенка зрадили своїх “старших братів”. Саме українською зброєю вбивали мирних російських солдатів. Кремль висуває ці звинувачення від початку збройного конфлікту, а російська пропаґанда підтримує їх документальними фільмами. У них відверто заявляється: Україна – одна з задіяних сторін у війні проти Росії. Нагадаймо, що постачання зброї до Грузії відбувалося задовго до війни згідно з вимогами міжнародного права. Водночас Росія озброювала Абхазію та Південну Осетію. Але це для Кремля дрібниці.
Друга претензія – відома і не нова. Україна не повинна інтеґруватися з НАТО! Чому? Бо це не відповідає інтересам Російської Федерації. А інтереси України? Вони мають другорядне значення, або й узагалі не мають, оскільки Росія самостійно надала собі право визначати порядок на пострадянському просторі, саме вона відповідає за безпеку своїх сусідів, хочуть вони цього чи ні.
Третя претензія: влада в Києві перешкоджає дотриманню угоди з 1997 р. щодо розміщення Чорноморського флоту. Про те, що Москва не виконала всіх пунктів договору, у заяві Медведєва нема ані слова.
Російському президентові також не подобається, що Україна не віддала газотранспортну систему під нагляд Газпрому. Мало того, Київ висловився за встановлення прозорих механізмів контролю і допустив європейських інвесторів.
На додачу виявилося, що російський бізнес в Україні утискають. Це правда, що в період кризи бізнес в Україні (це стосується усіх підприємців) має чималі проблеми. Йому треба боротися з тиском владних структур та проблемою корупції. Насправді, як показує практика, російський капітал присутній ледь не в усіх галузях української економіки. До того ж, помітні тенденції до його зростання.
Явно не дає спати господарям Кремля історія. Не знати з якого дива, але ближні та далекі сусіди не хочуть поділяти кремлівського погляду на події ХХ століття і мають зовсім інше бачення. У випадку України йдеться очевидно про питання Голодомору, яке відіграє особливу роль в історичній політиці президента Ющенка. Кремль не може погодитися з іншою, власною й незалежною думкою та оцінкою минулого. Чому саме? Зрозуміло, що це порушує ретельно побудований, а скоріше за все відбудований або реставрований, міф героїчної Росії, яка посилається на “достойні” часи СРСР.
У промові Медведєва вистачило місця й занепокоєнню трагічним станом російської мови та культури в Україні. Виявляється, що росіян безнастанно примусово українізують. Цього не варто навіть коментувати! Кожен, хоча б середньо зорієнтований турист, який відвідує Україну, скаже, що це брехня. Ну що ж, Медведєв давно не бував у Києві, оскільки зустрічі на найвищому рівні протягом тривалого часу були призупинені. Не будемо також говорити про забезпечення розвитку “братньої” української мови та культури в Росії.
Як підсумовує Медведєв, він не бачить можливості співпраці з теперішнім режимом в Україні (в особі президента). Тим самим він сказав, що на певний час затримує приїзд нового посла Російської Федерації Михайла Зурабова до Києва. Безсумнівний вихід – “відповідні” результати президентських виборів та нова (проросійська) влада в Києві. Послання Медведєва – це своєрідне звернення як до кандидатів, щоб вони враховували інтереси Росії, так і до виборців, аби здійснили правильний вибір.
Попри побоювання деяких аналітиків, президент України не лише витримав паузу. Віктор Ющенко 13 серпня виважено та спокійно давав контрарґументи на кожне зі звинувачень. Вочевидь це не переконало Медведєва, але в черговий раз підтвердило, що Україна має право на власну незалежну політику та погляд на своє минуле.
Цим посланням Кремль вирішив, що в найближчій кампанії російська тема в широкому розумінні знову -таки має бути провідною. Москва примушує кандидатів відіграти відомий сценарій розколу країни.
Першим поспішив відповісти Янукович, який визнав за Росією рацію, мовляв, при теперішній владі нема надії, що відносини стануть кращими. А ось коли він прийде до влади, то… Не зовсім вдалою здається відповідь Арсенія Яценюка (попри його прозахідний потенційний електорат та досвід міністра закордонних справ). Яценюк зазначив, що вочевидь “діючий президент України дав дуже багато приводів для того, щоб вважати його політику антиросійською”. У лідера комуністів Петра Симоненка – знайома стара риторика. Володимир Литвин був як завжди виваженим. Відомо, що він бажає помирити всіх та водночас застерігає перед розколом країни. Гострою була реакція шефа секретаріату президента Віри Ульянченко, яка, щоправда, виступила від імені політради “Нашої України”. Росії перепало за її “старі імперські комплекси”.
Найдовше зволікала Юлія Тимошенко, яка опублікувала відповідь лише після реакції Ющенка. Вона підкреслила, що Україна самостійно визначатиме свою внутрішню й зовнішню політику та зазначила водночас, що будь-яка пауза у відносинах з Росією – шкідлива.
Загалом лист Медведєва до Ющенка прекрасно вписується в аґресивний тон російської політики відносно непокірних сусідів. Його автор взявся за найпростішу й неодноразово перевірену зброю – атаку та звинувачення в порушенні інтересів Росії. Просто та дієво, але, швидше за все, тільки на внутрішньому російському ринку. Росія переживає глибоку кризу, але ж є важливіші справи. Наприклад, Україна зі своїм ватажком Ющенком, яка не бажає підпорядковуватися російським інтересам. Чи це не зрада? А прагматичний та більш симпатичний (ніби) за свого попередника Медведєв у дійсності виявився таким же емоційним, як і Путін. Може ним керує прагнення реваншу за поразку 2004 р. проекту під назвою “Янукович”, за який він відповідав?
“Наше слово” №35, 30 серпня 2009 року {moscomment}
