Михайло Добрянський ■ ПОГЛЯДИ ■ №12, 2013-03-24
Ми, жителі села Станькової Ліського повіту, змушені були залишити 1947 р. цей чудовий куточок землі з зеленими краєвидами, дружніми людьми та рідними хатами. Осиротіло село, осиротіла тоді вся рідна земля, з якої депортовано українців. Сьогодні лише могили на цвинтарі, дзвінкі потічки або старі дерева нагадують про нашу присутність колись у цих сторонах. Туга завжди підсилює пам’ять про втрачену домівку. Важко теж зрозуміти, чому ця мальовнича територія виглядає тепер, як після катастрофи? Чому ворог учинив таке зло: прогнав людей, порозбивав хати, церкви, школи? Довго мріялося мені ще раз поглянути на ці місця – та все якось не вдавалося. І ось прийшов мій благовісний день – ми поїхали у Станькову!
Після недоспаної ночі відчувалася втома, але з наближенням до рідних місць вона зразу зникла. Коли ми вийшли з автомобіля, то на нас війнуло свіжим запахом гір. Очі вдивлялися в кожний кущик, горбочок, ямку і все це наново якнайшвидше записували в пам’яті. Кожен з нас задумався. Ожили спогади, а з ними – хати батьків і дідів, де вони раділи й журилися. Пригадалось і тяжке життя під час війни, коли треба було виконувати зобов’язання щодо німецьких окупантів. У споминах виринули також наші хлопці, які охоче вступали у лави Української повстанської армії, об’єднані ідеєю незалежності своєї держави.
Стоячи в тому місці, чи не найсильніше можна було відчути, яким красивим було колись наше село: біля кожної хати був великий сад, навколо – смерекові ліси з пахучими ягодами, кущі калини, ліщини, а від підніжжя гори Ропеньки витікала річка з цілющою водою. Природа викохала цю пахучу й родючу землю, а нам довелося її навіки залишити. Тому моє рідне село – це також невимовний біль, сльози й туга. Історія нас розкидала по всьому світі: односельчани живуть сьогодні в різних куточках України, Польщі, країнах Європи, Америки. Хочеться, щоб цей спогад став пізнавальним джерелом, зокрема для молодого покоління, щоб воно рідні села батьків і дідів возвеличило пам’яттю. Мій односельчанине, згадай про свої родинні корені! ■
