Петро Шафран ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №50, 2012-12-09
Як укладалося співжитя з поляками?
Часом до села приходив Ґєнек – поляк з Кам’юнки, котрий мав шестеро дрібних діти. Жеби виживити, бив змушений по-крийому гандлювати м’ясом. Купував по селах некульчикувани свині, бицьки, м’ясо продавав в Санчи з вельким зиском, а ратиці варив на студенину. Він з родином били сити і здорови. Раз купив од мого сусіда Йогана Возняка свиню, а як юж єй опорядив, пришов до няня, жеби го з товаром одвезли до Кам’юнки, а він добрі заплатит. Няньо категорично одмовив. І в тот час зас зробив-єм окропне глупство. Звідався-єм няня:
– Як позволите, я го одвезу.
– Позвалям, – повів няньо, – але знай, же більше не одповідам за тебе, як ся дашто стане, минуло ти 18 років.
Ґєнек овив м’ясо своїма плахтами, позносив до санок, прикрив сіном і вйо дриндом коники през село. Юж з далека взрили-зме поліцію на солтисовим подвірци, але вернути било запізно. Я тріснув з бича, коні приспішили, зняли-зме шапки, голосно повіли: «Дзєнь добри» і без жадного клопоту минули-зме небезпеку. Як минули-зме лісик пред Боґушом, Ґєнек повів:
– І тим разем удалосє, єднак мам щенсьцє.
Направду заплатив добрі, але родина била барз неспокійна, покля-м не вернув. Няньо, як звичайно, нервовий, усьміхнувся і повів:
– Зробив-єм глупоту, же-м ти позволив, коні іщи не твої.
Але я мав добрий парібский вечер. Миколай акурат дістав свій квартальний придів до шинку. Тим разом фундував лем загріте пиво з цукром, пиво зимне зо щиптом соли, або по погарику простой горілки. Може за 3 місяці Ґєнка розстріляли в Новим Санчи, остала вдова і шестеро сиріт.
Але верну іщи до мого 8-денного урльопу. Як пришов час, повів-єм до няня:
– Мушу вертати до Бремен, бо німці не знают жартів. На моє місце наймийте слугу, я добрі зараб’ям, буду му платив.
Няньо кус подумав і одповів:
– Ниґде юж веце не поїхаш, якоси оно буде.
– Юж два тижні як пришло з Бремен упомніня, жеби-м вертав. Шіст раз приходила за мном польска ґранатова поліція, а я бив в другій коморі, і ня не нашли. Няньо кождим разом ставляв на стіл фляшку палюнки з медом, пан поліціянт випив келішок, два, а решту сховав до кішені. Мама од себе наклала до його службовой торби масла, сира, яєц, а вдоволени пан шандар написав протокул: «Нє било ґо в дому – укрива сє». В кінци комендант Кубаля повів няньови, же дістав розказ з Ґестапо, жеби заарештувати родичів, а втовди сам ся зголошу. Пришов по мене Павляк, я юж ся не ховав. Мій брат Миколай одв’юз нас до Грибова. Преночував-єм на поліції, а рано сам комендант Кубаля зав’юз ня колейом до арешту в Новим Санчи. Замкнулися за мном три брами і не знав-єм нич, што ся за нима діяло. Рано по апелю співав з другима: «Кєди ранне встайом зоже…», їв криминальний «чурек» і цілима днями слухав причини арештуваня других. Подібну або таку саму причину, як моя, оповіло аж п’ятьох, а в невеликій цели било нас 17-х. Декотри чули юж о концентрацийним обозі в Осьвєнцімі і того вшитки найбарже боялися.
– На десяти ден по апелю і молитві, ключник отворив двери, а до целі гвошов поліціянт, узброєний службово і здерся голосно:
– Ктури з вас єст Шимон Мадзелян?
– Я, прошем пана.
– Забєрай, скурвисину, своє жечи і хоць зе мном!
В’язні посмотрили на мене зо співчутьом. Отворилися і замкнули за нами три брами. На улици люде спішилися в противну сторону, нихто на нас не звертав уваги, бо таки сцени, а і гірши, виділи ту штоденно. Скрутили-зме до пустой улички, на котрій в кінци стояла фурманка.
– Познаєш тамте конє?
– Познає.
– То сп…..й, юж цє ту нє ма! – і скочив до близких двері.
Брат Миколай тріснув з бича і пред полудньом били-зме дома. Але заберали мене до «Бавдинству» (нім.: baudienst — примусові будівельні праці – ред.) в Криниці, а потім в Новим Санчі. Там я працював до серпня 1944 р.
Внет по тим, як ми з Васильом втекли до Німец, виїхало з нашого села іщи трьох хлопчисків: Григорій Репела, Ваньо Гербут і Митро Костельник. Так само як я приїхали на короткій урльоп і не вернули. Їх няньове завчасу пішли знаном юж стежком до Кубалі, котрий зас скрутив карк вшиткому. Од самого мого няня дістав веце, як вартіст доброй корови в грошах і натури. Кілько заплатили му інши, того юж не знам. В липни 1943 р. польске підпіля (АК) застрілило Кубалю на улици в Новим Санчи. В тим самим часі польска партизантка застрілила поліціянта Кшешовского при його хижи на Нижні Бяли, бо за щиро служив окупантови.
Далі буде
