Петро Шафран ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №51, 2012-12-16
Зближався конец гітлєрівской окупації…
Так, од половини серпня 1944 р. (коли фронт затримався на Дуклянским перевалі) до 17 січня 1945 р. загнали нас до окопаня окопів в Фльоринці і Більцареві. В половині січня фронт прешов боком, нихто в моїм селі на ничим не потерпів. Юж в половині березня звалилися до села аж дві руски комісії. Єдна аґітувала на «добровільний» виїзд до радянского раю, а друга «добровільно» змушала молодих 18-літних неженатих парібків записуватися до «непобідимой» Красной армії і «за Родіну громіть ґерманца». За скоро і несподівано впали на лемків аж два нещесця. Єдна совєтска комісія записувала «добровільно» залишити свою вітчизну і поїхати на всхід, а друга комісія змушала за сталінску душу вмерати на фронтах для росийской слави. А люде не знали, што робити. Єдни глупіли зо щесця, же отворилися ворота до раю, пили, співали, други плакали з розпуки, же залишит їх родина, сусіде, а на їх місця придут не барз прихильни руснакам сандецки ляхи. А єдних і других синове мусіли іти до пекла ІІ Світовой війни. Таке то било визволіня нашой од віків Лемківщини. Тих, што повірили большевицкій брехні, било недуже, але то лем они мали голос. Більшіст мусіла мовчати.
Сіяв-єм овес на стаях під самим лісом, боронив кінми, як прилетів сусідский хлопец і повів мі, же няньо казав зараз прити домів. Обоє з мамом били барз престрашени, а няньо повів:
– Знаш што, Семан? Мусиш піти на війну, бо бив ту рускій вояк і повів, же як до вечера не зголосишся в школі, то заран з мамом вивезут нас на біли медведі на далекій Сибір.
За своїх родичів готовий бив-єм проляти кров, або й вмерти.
Рабка, Рибнік, Ратибор, Нове Место в Судетах, тяжке пораніня, воєнни шпиталі за праві 9 місяци. Війна, тифус плямистий, уши, голод, каторжна робота, фронт, шпиталь, Акція «Вісла», чужина, вдоптаня мойой людской гідности в болото, рабунок рідной хижи, поля, лісу, лем на тій підставі, же-м не бив поляком.
Своє розмаїте житя описав-єм широко в «Нашим слові» на «Лемківскій сторінці»: «Бавдинст» (Третій Абтайлюнґ), «На фронті» і «По фронті», «Так сьпівали добровольці 32-х нас было», «Таємниця воєнного друга», «Спомин добровольця», «Смак долі», «Таємниця воєнного друга», «Листочку дубовий» та інши і не думам повтаряти тото саме.
«Зашуміли гори, зашуміли ліси – де сте ся поділи мої млади часи. Мої млади часи не ужили краси, мої млади літа не ужили світа». Але юж дост того мого оповіданя, якби писаня патиком на воді, бо приходит юж час, же мушу преплинути річку житя на другу сторону і навіки забити вшитко, што-м прежив. Мам понад 90 років. Вип’ю свою улюблену кавусю, закурю циґаретку і «да будет Воля Твоя».
Сердечно дякую Вам, Дорогий і Шановний Пане Семане, за дост довгу розмову, проживайте здорово і щасливо.
* * *
5 серпня 2012 р. в Чмелі голова ГУ ОЛ Штефан Гладик вручив пану Семанові Мадзеляну відзнаку «Вірний предкам». Є то найціннійша нагорода, яку признає Головна управа організації найбільше заслуженим діячам, яки суспільно працюют для збереженя та відродженя Лемківщини. ■
____________________
Євгенія і Семан Мадзеляни з Божой волі спільно дожили так гарного ювілею, якого рідко хто дожиє – 65-й річниці вінчаня. Хай Всевишній благословит Вас в дальшим житю, а ми бажаєме Вам, Вельмишановни Ювіляре, доброго здоров’я, щастя, радости, Божой благодаті, а Вам, Семане, дальшой творчой діяльности. Будте, як все били-сте, товариски, весели і щасливо проживайте в радости зо свойом великом родином, многі, многі і благі літа!!!
____________________
Семан Мадзелян
Світит місяц
Світит місяц над горами повньом о півночи,
А мій милийпремилений смотрит в мої очи.
Што там видиш, што там видиш, милий фалечнику?
Виджу, виджу в твоїх очах любов превелику.
Лем же заран, на якісий час їду в Гамерику,
Будеш ждава ня так довго у даль превелику?
Буду ждава, буду ждава. хоц би до старости,
Так тя любю, мій миленькій, што вмерам з любости.
Світит місяц над горами, світит понад моря,
Миленькому на чужині дай Боже здоров’я.
Світ місячку, світ місячку на море, на ріки.
Най мій милий за два рочки верне з Гамерики.
Світит місяц над горами, небо косит коса,
Тихо, тихо цюрчит річка, сріблом блищит роса.
Світ, місячку, світ місячку на гори, на ріки.
Най мій милий юж за рочок верне з Гамерики
(з дулярами).
Там під лісом
Там під лісом, на Горбисках, овес перком сходит.
Шумит вітрик в смеречині – весна селом ходит.
Сіє зіля берижками – садит квітя в саді.
Весно, весно, чаривницьо – вшитко тобі раде.
Ґазда оре Закутану – діти поганяют.
Дідо з бабом під облачком – млодіст споминают.
Жовна клує стару вербу – помагат їй жити.
Плиска сіва на камени в річці воду пити.
Співат пташок в рокитині оду до милости.
Весно, весно, буд все з нами до пізной старости.
Лем зозуля кукат собі на вершку тополі
І ворожит вшитким людям розмаїти долі.
Ой зозульо, зозуленько, повідж мі лем правду,
Ци в далекім, чужим світі таку красну найду?
