Богдан Гук ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ 2010-05-07
{mosimage} До Котова я приїхав восени 2007 р. За Котів проїхати не можна: дорога закінчується, наче хотіла б показати, що тутешньому пеґеерові далі звідси не рушити. Він залишився живим трупом донині. Крім залишків пеґееру, стоять у Котові рештки дерев’яної церкви. Якби мені судилося вирішувати про те, що зробити з цими зразками архітектури двох провідних течій людського мислення, то я постановив би зберегти обидва. Чому? – Щоб про Котів хоча б хтось у світі щось знав.
“Східні ворота” для Котова?
На нараді представників неурядової туристичної організації “Ворота Східних Карпат” з Бірчі – заступника голови Т. Ґерулі та члена А. Ризнер – з воєвідським реставратором архітектурних пам’яток Ґ. Стояк 15 березня в Перемишлі йшлося про котівську церкву. Документи реставраторської служби інформували, що 1995 р. небагато бракувало, щоб власником храму заново стала Українська греко католицька церква. Не стала.
Власник – справа основної ваги тоді, коли думати про будь-яку спробу рятувати храм, баня якого стоїть на одній сухій гілляці. На сьогодні власником є ґміна Бірча, яка не має реального плану щодо церкви. Такий план має місцеве туристичне товариство “Ворота Східних Карпат”, проте воно не має акту власності чи оренди. Ґеруля на питання реставраторки про плани товариства щодо цієї пам’ятки відповів, що вони хотіли б її повністю відновити й влаштувати там місце виставок робіт народного ремесла. Якби поставити недалеко ще дерев’яну хату, напр. з Межиброду, – то був би музей. Додавши дві каплички – невеликий заповідний ансамбль. Непоганий план, як на мою думку.
Церкви “марґінали”
Територія Бірчанської ґміни – скупа на архітектурні пам’ятки. До державного реєстру архітектурних пам’яток внесено тільки ринок і костел. Непогані культурні ресурси має ґміна у вигляді церков, їх руїн чи площ по церквах, а також східних цвинтарів. Однак тут потрібно подолати упередження до українства. У роки комунізму містечко плекало славу воєнних змагань з УПА. У відповідь влада інвестувала, зокрема, у центр, у пам’ятник “закріплювачам народної влади”. За сучасними естетичними принципами, Бірча багато чого тоді в центрі втратила за рахунок ґомулківського чи ґереківського модерну: плаский дах, металевий каркас, велика шиба. Ремонтувати потрібно від початку експлуатації…
Залишилися церкви”марґінали”: древня класика уніатських тубільців. Стоять-лежать у Липі, Розтоці, Кузьмині, Маляві, Брижаві, Рудавці та Явірнику-Руському. Кожна з них, крім Липи і Явірника, де кілька років тому споруджено поганої архітектури костели, функціонально є римо-католицькими храмами. Кожна – у списку архітектурних пам’яток.
Ставлення ґміни до церковної архітектури я можу прочитати на ґмінному веб сайті (www.bircza.pl). В історії ґміни – ані слова про дві церкви (про бої з УПА – окремий відділ на півсторінки). Інтернет і турист не постраждав би від інформації про них. Про деякі села ґміни не було б що згадати, якби не згадки про церкви. Чи не тому інформація про сільські церкви існує? Нарешті Котів. Церква з 1923 р., 1998 р. плановано відкрити костел. Не відкрито: видно, інвестиція була велика, а прибуток від вірних – малий.
Зруб і парость
“Ворота Східних Карпат” та реставраторка Ґ. Стояк мають надію на успіх у переговорах із ґмінною владою. Крім менталітету ґмінних радників, успішність визначають терміни виборів місцевого самоуправління або терміни подачі заяв на європейські ґранти. Виходить, що в червні-липні багато чого з’ясується.
Технічний стан церкви в Котові вимагає мудрого рішення. Ґмінна влада мала б бути зацікавлена в туристичному пожвавленні, адже турист приносить гроші. На реставрованих церквах можна “заробити”. Неурядові організації є союзником ґміни, отож ґміна могла б стати союзником “Воріт Східних Карпат”.
Після цієї зустрічі, виходячи, я запитав Т. Ґерулю про два дерев’яні хрести на церковному цвинтарі, згадавши, що 3 роки тому при одному з них сфотографував старого ґлобтротера Сташка Крицинського. “Той хрест стоїть. Але другого нема – хтось порізав його мотопилою на шматки, дерево залишив, навіть не було йому потрібне…” – сказав Ґєруля. Імовірно, що коли стане відомо про ініціативу рятування церкви, то хтось незнаний зітне вночі суху гілляку, якою підпертий купол церковної руїни. Однак може бути й таке, що гілляка випустить зелену парость. Недарма хтось порізав хрест, але недарма хтось і встромив гілляку.
“Наше слово” №19, 9 травня 2010 року {moscomment}
