Анна Вінницька ■ КУЛЬТУРА ■ №17, 2013-04-28
Невід’ємним елементом Бескидів є церкви… Занурені в морі природи дерев’яні храми, які до 1947 р. відвідували українці, а зараз вони стоять порожніми та руйнуються… Рідні сторони незмінно приваблюють чергові покоління українців історичністю місць, мальовничими краєвидами, серед яких – святині, потоки, річки. Тому храми стали центральними об’єктами в персональній виставці Томаша Маєвського, яку на початку квітня відкрито у «Ґалереї ратуша» у Кошаліні.
«Підкарпатський пейзаж із церквою в тлі» – це зображення сімнадцятьох церков Бескидів (одну з них намалював 12-літній син Т. Маєвського, Антек). Автор виставки, хоч сам поляк, не приховує свого захоплення саме церковною архітектурою, яка його просто приваблює. А одружившися з українкою, Т. Маєвський став активним членом греко-католицької парафії у Кошаліні. В цьому місті він живе разом зі своєю родиною. Крім малювання, займається фотографією.
– Коли я став перед тими картинами й побачив їх у таких різних кольорах, то зразу подумав: дійсно, так ці церкви й виглядають на наших рідних землях. Зовнішній вигляд церкви змінюється в залежності від пори року, освітлення чи повітря. Цю колористику справді відчуваєш, – сказав о. Іван Лайкіш, нині парох греко-католицької церкви в Ґурові-Ілавецькому, який протягом довгих років служив на рідних землях. – Тому я дуже зворушений, бо над Балтійським морем можу подивитися на церкви, які відвідував у рідних горах, де я колись служив. Таким чином я підносив людей у світ неба, Бога. Тішуся, що вдалося показати наші рідні церкви так далеко від їхнього природного місця розташування, бо таким способом мають можливість далі промовляти, – підкреслив о. І. Лайкіш.
Отець запросив Т. Маєвського відвідати 28–29 червня з виставкою Ґурово-Ілавецьке – саме тоді патріарх УГКЦ Святослав очолить у Ґурові-Ілавецькому святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України.
Дивлячись на церкви, які змальовані в різних порах року, думками повертаємося в рідні сторони, звідки 66 років тому виселено українців. Чи не найважливіша тоді є пам’ять, яка промовляє з цих картин. Пам’ять про наше минуле і водночас турбота про наше майбутнє, оскільки в житті нашої громади ці дві площини взаємопов’язані й нерозривні.
– Ідуть канікули, то, можливо, хтось захоче поїхати шляхом тих церков. Це настільки відмінний краєвид від того, який маємо над Балтійським морем, що аж дух захоплює. Мене особисто манить своєю таємничістю, – сказала під час відкриття виставки керівник Відділу творчої праці та пластики в Кошаліні Казимера Врубель.
Нехай пам’ять про ці церкви залишиться з нами назавжди… ■
