Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ 2010-12-09
Після самоврядних виборів у Польщі в ґмінах, повітах і містах матимемо деяку кількість українців або наших прихильників, хоч досить часто при рекомендованих прізвищах у графі “отримав мандат” стояло “ні”. Якщо подивитися на виборчі долі людей, прізвища яких ми згадували в “Нашому слові”, то виникає, що наші кандидати найчастіше зв’язувалися з місцевими виборчими комітетами.
На місцеві структури ставку зробила більш менш половина кандидатів, а інші пішли з політичними партіями, причому найбільше – з “Громадянською платформою” (пол. PO), потім – з Польською народною партією (пол. PSL), далі був Союз лівих демократів (пол. SLD) і насамкінець – “Право і справедливість” (пол. PiS). Майже третина кандидатів завершила самоврядні перегони з успіхом, при чому найбільше осіб пройшло саме від місцевих комітетів, а щойно потім – від партійних.
Від партій найбільше кандидатів ішло до воєвідських сеймиків, але ми щойно в нижчих структурах будемо мати своїх представників. У кількох реґіонах видно, що в майбутньму варто було б комусь зректися своїх амбіцій на користь іншого нашого кандидата: але це непроста і водночас – не нова справа, яка завжди випливає при нагоді виборів. З одного боку, можна було б тут говорити про плюралізм, проте якщо не буде порозуміння в самій громаді, то, отримуючи місця у виборчих списках політичних партій, ми лише підбиватимемо їм результати без реальної користі для нас самих.
Найбільш вражає те, що тільки в одному сеймику – найвищому реґіональному органі влади, ми будемо мати нашого представника. А це власне там вирішується доля реґіональної політики, бюджету воєвідства, дотацій і ряд інших справ, які мають значення для функціонування українців у Польщі. Проте, коли взяти до уваги факт, що ідея децентралізації полягає в тому, щоб влада підійшла якнайближче до громадянина, то наша присутність у радах ґмін чи повітів якоюсь мірою є чимось позитивним. Через кілька місяців – особливо на цьому рівні – відбудеться чергове дійство, яке стане мірилом нашого включення в українські справи. Йдеться про перепис населення, запланований на квітень-червень 2011 р. Там, де місцеві вибори дали голос нашим людям у вирішальних органах, існує шанс, що буде кому подбати, наприклад, про те, щоб війт чи бурґомістр до числа рахівників включив теж особи з нашого середовища.
Свої представники у владі, і так само згадані вище рахівники, зможуть потім подбати про відповідну інформаційну кампанію щодо перепису, говорити більше про можливості виявити в ньому свою національну ідентичність. Адже коли після підбиття підсумків влада отримає результати, а вони виявляться не досить високими, то може дійти до висновку, що такій невеликій громаді, як наша, не належить підтримка культурних заходів чи виділення ефіру в громадських мас медіа. А тоді вже буде запізно. Може таки варто заздалегідь подбати про свої інте реси.
Що ж, тут ідеться не лише про нашу байдужість, якою ми прогрішилися разом з більшістю польського населення. Немала частка провини також по боці самих кандидатів, бо в деяких випадках складалося враження, що вони, будучи лідерами у своїх спільнотах, поставили на механізм доброї звички – “люди мене напевно знають і напевно за мене проголосують”. Виразно недостатня кількість голосів або, з іншого боку, досить невелика відстань до виборчого успіху, лише підтверджують слушність стратегії Ґжеґожа Напєральського в нещодавніх президентських виборах. Отож, кандидат, який не мав великих шансів у цих перегонах, усе ж таки показав цілком солідний результат, що позитивно оцінила більшість коментаторів. Звичайно, не йдеться про те, щоб наші претенденти до органів самоврядування за його прикладом вистоювали під заводами і обдаровували “трудящий народ” яблуками, однак могло бути трохи більше активності. Якщо навіть не реклама у ЗМІ, з огляду на кошти, то варто було б хоч пройтися від дверей до дверей, безпосередньо поговорити з виборцем – чим, як знаємо, у цих виборах скористалася немала кількість кандидатів.
Роман Білас балотувався від Громадянської платформи до сеймику Західнопоморського воєвідства і показав високий серед наших кандидатів результат – зібрав усіх голосів 3421. Те, що не отримав мандату, пояснює лише таким фактом, що з його списку йшло на цій території забагато кандидатів: сім осіб із Кошаліна, одна – зі Славна-Дарлова і дві зі Щецинка. З іншого боку, він відзначає, що в плані популяризації своєї особи зробив менше, ніж можна було, бо з огляду на професійні обов’язки включився в кампанію інших осіб зі свого політичного середовища. Проте має свідомість, що на його результат склалися: біґбордова кампанія, особиста активність в українському середовищі і… користування книжкою контактів у власному мобільному телефоні: “Кампанія до сеймику вимагає додаткових зусиль, але, балотуючись на нижчому рівні, насправді не варто забувати про плакат, листівки, розмови з людьми і про знайомих у своєму телефоні”, – рекомендує Р. Білас, і до виборчих висновків на майбутнє докидає конечність активізувати громаду в плані кількості висунутих кандидатів: щоб ми не мали білих плям, але також розмов, мовляв, щоб в інших місцях кандидати один одному не заважали. В його оцінці, кампанія також на організаційному рівні повинна починатися набагато раніше. і найкраще, щоб між нами на задовільному рівні існував обмін інформацією. Може, варто вже тепер почати думати про парламентські вибори. Адже вони дуже нагадують вибори до сеймиків, у яких цього разу нам не поталанило досягти повного успіху.
“Наше слово” №50, 12 грудня 2010 року {moscomment}
