Ігор Горків ■ РОЗМОВА ■ №11, 2016-03-13
Як це прийнято, з нагоди свят або в робочому порядку зустрічаються керівник перемиського гурту «Крайка» і його члени. Цього разу треба було обговорити кілька важливих справ. Після виходу у світ платівки настав час на роздуми й аналіз. Водночас це був добрий момент, щоб розповісти читачам «Нашого слова» дещо про ідею запису диску, а також шлях, який пройшла молодь з «Крайки» для того, щоб досягти свій сьогоднішній рівень звучання. Про це й розповідають нам молоді виконавці.
Розмову проведено з трьома членами ансамблю: Дарією Пульковською, Мариною Леськів, Петром Комарем та керівником ансамблю Тетяною Наконечною
Ігор Горків: Розкажіть, яка історія виникнення в Перемишлі колективу «Крайка»?
Ініціатива вийшла від двох дівчат, які були зачаровані «білим» співом. Вирішили звернутися до Михайла Пульковського за допомогою. Саме він знайшов Тетяну Наконечну та Ярослава Вуйцика, які погодилися допомогти. Організування перших концертів, записи виступів, активна менеджерська праця – це заслуга пана Пульковського (батька Дарії, яка співає в колективі), за що ми йому дуже вдячні. На першу репетицію прийшли чотири особи: Марина Леськів, Дарія Пульковська, Настя Фіцак та Наталя Хомик. Згодом до складу приєдналися Наталя Ожубко, Михайло Соляж, Ярема Леськів, Петро Комар, Михайло Сокач та Оля Стець. Склад часто мінявся, проте сьогоднішній склад уже постійний (Марина Леськів, Дарія Пульковська, Ярема Леськів, Петро Комар, Оля Стець).
Як з’явилась ідея записати диск і як її вдалося здійснити?
Ідея запису диску появилася вже давно, по суті, відразу після виникнення колективу, але ми не до кінця знали, який саме репертуар варто записати. Спочатку «Крайка» співала пісні з Поділля, Київщини, Полісся тощо. Проте під час реалізації проекту, про який скажемо згодом, народилася думка, що ми можемо збагатити наш матеріал. У нашому проекті, крім членів «Крайки», які проживають у Перемишлі або на Лемківщині, брали участь особи з різних куточків України – Поділля, Донеччини, Кіровоградщини. Ми подумали, що кожен з нас може заспівати свою пісню. Таким чином різноманіття репертуару зросте. Як нам вдалося все поєднати, оцінять слухачі.
Ваш диск має назву «„Крайка” в гостях від Сяну до Дону». Розкажіть, будь ласка, більше про «гостей». Де вдалося їх відшукати?
Згідно з вимогами проекту «Польсько-українські рекордні хореогра-фічно-вокальні майстер-класи», який реалізовано в рамках програми міністра національної освіти «Польсько-українська співпраця молоді», крім науки співу, нам треба було ще інтеґруватися з молоддю з України. Оскільки нам траплялося раніше зустрічатися з професором Євгеном Єфремовим, засновником гурту «Древо», та капелою Сергія Охрімчука, ми почали шукати своїх ровесників і з тим звернулися до проф. Єфремова. Це саме він порекомендував нам гурт «Ладовиці» з Хмельницького. Потім ми запросили до співпраці капелу Сергія Охрімчука. Участь трьох студентів з Київської Національної музичної академії – це також рекомендація професора. Слід зазначити, що для музикантів з капели ця платівка була дуже цінним уроком, тому що вони не мали досі змоги пізнавати чи виконувати лемківську музику. Вони захоплені нею і мають бажання продовжувати співпрацю.
Які враження у вас залишилися після співпраці з професійними музикантами і співаками? Що найбільше запам’яталося з майстер-класів та самого запису платівки?
Це був наш дебют у співі з інструментами. і ми багато чого навчилися. Під час реалізації проекту ми познайомилися з музикантами не лише як професійними виконавцями, але й цікавими людьми, з якими дуже приємно провели час. Їхні цінні поради допомогли нам більш якісно виконати наш репертуар. Захопливою була ще співпраця з молодими співаками з України. Нам було легше вивчати, наприклад, веснянки з Поділля, маючи підтримку ровесників. Надіємось і далі зустрічатися. Дуже хотілося б показати наш спільний проект на концертах. Один такий концерт нам вдалося улаштувати в Перемишлі. І ми дійсно показали фольклор від Сяну до Дону. Перемишляни прийняли нас дуже тепло, за що ми їм дуже вдячні.
«Крайка» має за собою спільні виступи з «Древом», «Козацькою Хореєю» та капелою Сергія Охрімчука. Це дуже престижні виконавці. Чи можете згадати той момент, коли ви зі шкільного колективу перетворилися на гурт, який здобуває успіх на сцені, без комплексів співає поряд з великими артистами і, врешті, дозріває до того, щоб записати власний диск?
Сам стрибок – це, беззаперечно, співпраця зі згаданим професором Єфремовим (слід сказати, що члени нашого колективу мали щастя до вчителів). Це відомий музичний фольклорист, професор Київської консерваторії, етномузиколог, засновник леґендарного гурту «Древо», справжній авторитет для любителів автентичного співу не тільки в Україні, але і за кордоном, у тому й польських фольклористів. «Крайка» з професором Єфремовим співпрацює вже третій рік. Дівчата мали теж нагоду вчитися від Тетяни Сопілки – учениці проф. Єфремова. Цього року під час наших майстер-класів другим інструктором була Ірина Телюх – керівник гурту «Ладовиці» з Хмельницького, знаменита фольклористка, популяризатор пісенної традиції Наддністрянщини. Проте, гадаємо, найважливішим моментом був концерт на фестивалі «Найстарші пісні Європи», який кожного року організує в Люблині Фонд «Музика Кресів», де нас дуже тепло прийняли поряд з такими авторитетами, як «Древо», варшавська «Дичка» та «Варшава східна» (також учні проф. Єфремова).
День пізніше ми спільно з «Древом» виступали на сцені Народного дому в Перемишлі. Можливо, символічне виконання пісні «Ой, у полі древо» разом з гуртом «Древо» стало свого роду переходом до стану, в якому сьогодні ми існуємо.
Білий голос не завжди сприймається, як приємна для вуха музика, як вас сприймали люди на самому початку?
Аванґард «Крайки» полягає в тому, що ми повертаємося до коріння. Людям важко було це сприйняти. Спочатку дивилися на нас, як на диваків, але з часом поцінували наш ентузіaзм. Іноді можна було почути зауваження на зразок: «Не знаємо репертуару, який вони співають, і не можемо з ними поспівати». Зате після концерту, який мав популяризувати платівку, багато людей підходило до нас та вітало з чудовим концертом і випуском платівки. Знайшлися охочі поділитися піснями своїх реґіонів, і це дуже радує. Треба зазначити, що від самого початку ми відчували підтримку батьків та перемиського оточення. Думаємо, люди з часом нас позитивно оцінили. Отже, нашою місією є збереження та відтворення автентичного фольклору. Перед нами ще багато праці, але й великі перспективи. Як та, в якій формі дальше існуватиме «Крайка», залежить і від кожного читача «Нашого слова». Ми звертаємося до вас усіх: якщо хтось з ваших батьків, дідусів або бабусь знає якісь старовинні пісні, ми охоче їх вивчимо. Так можемо прославити вашу малу батьківщину.
Розкажіть, будь ласка, про ваші плани на майбутнє. У якій формі буде далі існувати гурт?
Наша теперішня ситуація досить складна, наші виконавці роз’їж-джаються по різних містах, де навчаються у вищих навчальних закладах, тому дуже важко організувати реґулярні репетиції. Здається, що «Крайка» перетворилася з досить камерного колективу в проект, про що свідчить наша платівка. Якщо йдеться про співпрацю з друзями, думаємо, музиканти необхідні. Ще недавно ми займалися багатоголосним співом, який можна виконувати а капела, і це дуже гарно звучить на концертах. Проте згодом з’явилося бажання і можливість зайнятися фольклором Надсяння, Лемківщини, Підляшшя. Хоч ми можемо співати лемківські пісні за столом чи з друзями, все ж, щоб віддати повну характеристику реґіону, нам необхідна допомога музикантів. У наступних наших проектах плануємо зайнятися піснями з Надсяння, Бойківщини, Любачівщини та Лемківщини. На сьогодні наш зібраний архів пісень постійно збільшується. Друга справа – це логістика, наші музиканти живуть у Києві, а також включилися в інші проекти, тому складно буде все синхронізувати. Проблемою є і фінансовий аспект, оскільки приїзд музикантів з Києва до Польщі – це немалі кошти. Наш теперішній проект вдалося здійснити завдяки отриманому з Міністерства національної освіти Польщі ґранту.
Додатково слід відзначити Андрія Комара, перемиського діяча, який дуже допомагає в пошуках коштів на проекти та в організаційних справах. Ми подумали, що ця платівка може бути гарною «цеглинкою» на відбудову Народного дому і майбутні проекти.
Чи є особи, не згадані вище, яким хотіли б ви подякувати?
На окрему і щиру подяку заслуговує Володимир Наконечний, який запроектував графічний вигляд нашої платівки і став видавцем нашого диску. Ми вдячні, що В. Наконечний захотів видати наш диск під лоґотипом свого видавництва «KokaRecords». Наші ровесники можуть не пам’ятати про те, що саме «KokaRecord» видала перший матеріал (ще на касетах) таких гуртів, як «ВеВе», «Гайдамаки» (тоді ще «Актус»), «Вій», «Брати Гадюкіни», а також перші компакт-диски «Древа». Протягом цих п’яти років ми взагалі мали багато щастя, бо зустріли прекрасних людей, які стали для нас авторитетами, вчителями, друзями.
Чим для кожного з вас є «Крайка»?
Тетяна Наконечна: Мені «Крайка» дає можливість здійснити щось вартісне. Те, що робимо, може іншим подобатися або ні. І я це розумію. Але не можна сказати, що те, що робимо, не має вартості. «Крайка» – це так само нагода сказати молодшим поколінням, що народна пісня завжди актуальна. Вона не старіється, не піддається моді, її зміст у простих словах завжди розповідає про суть життя, про те, що найважливіше.
Зараз «Крайка» як проект – це можливість дослідити, відтворити і зберегти фольклор нашого Надсяння, бо досі цим мало хто займався.
Петро Комар: «Крайка» – це, насамперед, люди, яких об’єднала українська пісня, а сам спів – гарний і цікавий спосіб проведення часу.
Дарія Пульковська: «Крайка» – це група людей, які зібралися, щоб передавати історію співом.
Марина Леськів: «Крайка» – це зустріч у пісні трьох світів: мого, людей, з якими співаю, та давнього світу наших предків. Ми доторкаємось минулого, і це минуле стає нашим теперішнім.
Якщо в когось є бажання і талант, ми відкриті на нових друзів і не бачимо перешкод, щоб хтось приєднався до нас. За час творчої праці ми стали дуже близькі один одному, тому в ансамблі відчутна особлива атмосфера. «Крайка» – це не тільки репетиції чи концерти, ми такожлюбимо просто посидіти і поспівати з близькими, друзями, родиною.
Дякую за розмову. ■
