Мирослав Левицький ■ УКРАЇНА ■ 2010-06-03
Офіційний візит президента Росії в Україну викликав багато емоцій. Вони особливо підсилилися через харківську робочу зустріч Віктора Януковича та Дмітрія Медведєва і підписані там угоди про терміни перебування в Україні Чорноморського флоту Росії в обмін на “дешевий” газ. Друга причина – “ігри” Росії довкіл української газової труби.
“Ідея” виплеснула в ході недавньої зустрічі прем’єрів Росії та України. Хоч президент В. Янукович і заявив, що об’єднання “Нафтогазу України” з російським “Газпромом” неможливе, проте в Москві активно форсують цю ідею Владиміра Путіна. Це питання вже після заяв Януковича обговорював у Москві міністр палива та енергетики України Юрій Бойко з головою правління “Газпрому” Алексеєм Міллером. Останній заявляє, що російська ініціатива не пов’язана з пропозицією реанімувати роботу над проектом консорціуму з управління газотранспортною системою України та її розвитком, а більш ґлобальна, більш масштабна пропозиція, тобто це технічно політичне об’єднання двох компаній. Російський газовий барон наполягає, що об’єднання компаній є абсолютно прагматичним рішенням.
І це, виявляється, ще далеко не все, що у сприятливий для Росії в Україні час російська олігархія хоче витиснути з України. Є документи, які свідчать, що вона хоче повністю підкорити собі український “Енергоатом”. І влада, і опозиція сходяться на головній оцінці візиту Медведєва: підсумки цього візиту є очікуваними. Проте оцінки очікування виявляються діаметрально протилежними.
– Влада намагалася приховувати від суспільства та від Верховної Ради проекти документів, які мали підписати, – каже міністр закордонних справ опозиційного уряду Борис Тарасюк. – Інформація, яку дав у парламенті віце-прем’єр, була неповною, що підсилило тривогу. Він згадав лише про п’ять документів, які готуються до підписання. Проте нічого не сказано про три політичні заяви, підписані президентами. А в цих заявах йдеться про серйозні для України геополітичні наслідки, у тому числі питання національної безпеки.
Мова йде про підтримку російської ініціативи щодо нової системи європейської безпеки, яку свого часу висунув президент Росії Медведєв (у підписаній у Києві президентами України і Росії спільній заяві є риторика відносно створення системи безпеки, яка була виношувана ще в період СРСР). А це, як наголошує опозиційний міністр закордонних справ України, чинена нинішнім керівництвом України ревізія курсу на європейську інтеґрацію України. Це також сиґнал, що нинішня система безпеки, яку ініціює РФ, покликана змінити чинну систему безпеки, яка базується на гельсинських принципах.
– Як досвідчений дипломат, з повною відповідальністю можу сказати, що не знайдуться нові принципи, за якими може бути збудована нова система безпеки. Проте може бути зруйнована система, яка містить зобов’язання, зокрема й стосовно Росії, щодо виконання гельсинських принципів. Відомо, що Стамбульський саміт ОБСЄ 1999 р. поставив серйозні вимоги щодо Росії відносно виконання гельсинських принципів і виведення військ з Грузії та з Молдови.
Третя заява, наголошує український дипломат, стосується питань безпеки на Чорному морі. У ній привертає увагу один пункт щодо відвернення вилову і контрабанди морепродуктів. І проблема ця, на перший погляд, не має жодного стосунку до безпеки. Однак це натяк на взаємодію українських та російських військово- морських сил проти незаконного вилову риби турецькими рибалками.
Деяке світло на процес проливає підписаний президентами України і Росії підсумковий документ третього засідання українсько-російської міждержавної комісії. Відповідно до цього документа, уряди отримали доручення розробити аж 14 двосторонніх угод. Сфери цих угод стосуються стратегічних інтересів України. Це галузі: літакобудування, космічна, суднобудування і сфера енергетики.
З цього приводу Б. Тарасюк зробив знакову заяву: “Читаючи перелік документів, які доручено розробити урядам, треба згадати запропоновану міністром закордонних справ Росії президентові Росії в лютому 2010 р. “Програму ефективного використання на системній основі зовнішньополітичних факторів з метою довготермінового розвитку РФ”. Програма містить низку пунктів стосовно України. Цитую: “активне втягування України в економічне співробітництво з Росією, забезпечуючи непопадання російських підприємств у стратегічних галузях у залежність від українських контрагентів”. Відповідно до домовленостей, досягнутих у Києві, передбачається інтеґрувати українську авіакомпанію “Антонов” у російську авіабудівну корпорацію. Передбачається також створення єдиного навіґаційного простору, як стратегічна задача передбачається участь Росії в експлуатації газотранспортної системи України, створення газотранспортного консорціуму. Є клопотання про довгостроковий контракт Росії на поставку ядерного пального Росії для українських атомних станцій.
– Тут треба згадати запевнення, які останнім часом лунали з боку і керівників Росії, і керівників України, що Росія не має ніякого інте ресу до української газотранспортної системи, – наголосив Тарасюк. – У переліку угод, які повинні розробити сторони, ми бачимо положення, які збігаються з внутрішньою програмою міністерства закордонних справ Росії. Ми є свідками небезпечних для української державності тенденцій. У реальності ці тенденції проявляться з часом, коли ми будемо свідками підписання наступних російсько українських документів. Спосіб підписання і ратифікації харківської угоди дає підстави для турботи, – відзначає Тарасюк.
Декларації про європейську інтеґрацію – одне, а конкретні дії – зовсім інше. Росія при формальному мовчанні нинішніх керівників України пробує брати Україну в щораз міцніші обійми. Хоч у неї немає вільних коштів, за які вона могла б здійснювати чи то задекларовану модернізацію ГТС, чи будівництво двох енергоблоків на Хмельницькій електростанції, проте вона активно пропонує Україні свою братську допомогу.
– Вона буде шукати кошти в міжнародних фінансових організаціях. Вона не рахуватиметься з коштами, щоб тільки забезпечити російський контроль над стратегічними об’єктами української економіки, себто організувати співвласність, нікого не допускаючи до своїх атомних об’єктів, – наголошує опозиційний міністр закордонних справ.
Хоч у березні 2009 р. з ЄС була підписана угода відносно модернізації ГТС, однак гроші з Європи не йдуть до України (а це сума порядку 3-5 мільярдів доларів). Війна В. Ющенка з прем’єром стали причиною того, що українська сторона не змога виконати вимог ЄС щодо реформування газового ринку. І чи зможе вона це ще зробити? Нинішній уряд назад узяв з парламенту законопроект про реформування газового ринку. Оскільки “святе місце” не буває порожнім, то на нього претендує Росія.
“Наше слово” №23, 6 червня 2010 року {moscomment}
